Непережиті емоції. Сила, чи слабкість?

Автор: Лана Василенко / Додано: 08.04.21, 08:18:41

Що відбувається з нами, коли ми кидаємо на півшляху свої емоційні травми? 

Нещодавно мені потрапив на очі пост у Фейсбуці. Автор - Михайло Григорійович, який займається езотерикою і пише  простими словами про таємниці магії життя. Так от, він наголосив, що:

Люди часто бояться переживати свій біль, що призводить до виникнення емоційних травм і, як наслідок, емоційних блоків в тілі. 

Коли стається щось травматичне в житті, ми починаємо шукати причини, виходи і полегшення, або намагаємося абстрагуватися. Але біль і травма нікуди не діваються, вони залишаються всередині нас і перешкоджають відчуттю повноти життя і радості. 

Ми думаємо про те, як могло бути, якби не... 

Через непрожиті до кінця психологічні травми, негативні емоції продовжують відвідувати нас рік за роком, доки ми не навчимося жити з цим "фоновим" болем: "Ну, так вийшло, це мій хрест і мені його нести до кінця". 

Окрім внутрішнього невдоволення, депресії, хвороб, непережиті емоції формують події в нашому житті. Вони шукають можливість втілитися, врешті решт, повною мірою, щоб людина їх пережила і відпустила. 

Так сталося і зі мною. Я 12 років носила в собі душевний біль, доки він не вирішив втілитися у романі "Ловець долі". Я присвятила його синові-аутисту, якому зараз 17 років. Так, роман майже 5 років пролежав на полиці, доки я вирішила опублікувати його на Букнет.  Тоді, одного дня, я сказала собі, що досить ховатися за болем. Треба лікуватися творчістю. Я згадала слова гурту "Не Ангели" з пісні "Роман".

Когда-то однажды мы все равно ответим за все,
И замок бумажный - красивый, но, поверь мне, не то,
И то, что я в тебе теряю душу, и то, что верю словам.
И что люблю тебя и ненавижу, но я тобой дышу.
Припев:
И о тебе я напишу красивый роман,
В котором я останусь с тобой.
Где никому тебя не отдам,
Ты мой, только мой.
А пока не важно то, что будет потом,
Не важно то, что было до нас.
Не нужно думать нам ни о чем.
Весь мир сейчас для нас.

Так народилася перша книга циклу "ЛОВЕЦЬ ДОЛІ". Ніхто не знає, скільки я плакала, раз по раз перечитуючи розділ "Ініціація", скільки душевних сил мені коштували торкатися до придонних вод мого душевного болю, доки одного дня помітила, що більше не плачу. О, диво! Невже задавнені задавлені емоції, які роками спустошували мене, пережито, і я можу вдихнути спокійно і почати нову сторінку у житті? Так народилася ідея нової книги циклу "Стрілець часу. Елізіум". 

Так ось, моє питання до вас, любі мої, чи переживали ви свої внутрішні емоційні травми до кінця, і чи лікувалися літературною творчістю? Можливо, у вас є свої способи боротися? Поділіться, будь ласка, зі мною. Будем щирими один з одним. Воно того варте! 

3 коментаря

Авторизуйтесь, щоб додавати коментарі

Увійти
avatar
Тетяна Котило
08.04.2021, 19:36:01

Так щиро, так відверто. Дякую, що поділились. Я теж лікуюсь творчістю. Мій біль і мої переживання ховаються в моїх віршах. Свого часу мене врятувало написання власної книги, яка стала сповіддю. Розповівши відверто про наболіле, я мов зцілилась. Мій твір "Бабусин рецепт" став першим етапом у моєму житті, який привів мене до розуміння себе та важливих мені людей.

Лана Василенко
08.04.2021, 20:10:59

Тетяна Котило, Дякую, що поділились. Добре, коли знаходиться віддушина, в якій можна не стримуватись, бути собою. А коли усе, що робиш, знаходить відклик зовні, вдвічі приємніше. Можливо, це маленька плата за покликання, за здатність перенести на папір те, що не під силу іншим людям? Те, що дозволить і їм не почуватися покинутими. Зцілився сам, допоможи зцілитися іншому. Якось так. Якщо Бог дає випробування, дасть і силу це випробування пережити. Миру і добра нам усім!

avatar
Рома Аріведерчі
08.04.2021, 17:08:26

Дуже зворушливо і чесно. Ви самі віднайшли свій шлях, почали писати щоб позбутися болю.
Інші люди, не творчі, звертаються до гештальт - психолога за таким досвідом.
А я завжди думаю - чи відбувся би хто завгодно як творча особистість, якби не знайшов саме такий шлях?

Лана Василенко
08.04.2021, 18:16:26

Рома Аріведерчі, Так, щоб досягнути бажаного, потрібно вийти із зони комфорту і підписати свій контракт з долею.

avatar
Сана Елінс
08.04.2021, 14:59:16

Погоджуюся з Вами, що свої емоції, біль, все, що завгодно, потрібно виплескувати назовні. Гірше буде, якщо тримати це все в собі. Бо вони руйнують нас зсередини, не дають дихати і рухатися далі. А найперше потрібно навчитися пробачати собі і не ставити завищених планок! Це стосується і оточуючих. Навчитися сприймати себе та інших такими, як вони є, - ось справжня сила!
Мої почуття та емоції завжди у моїх творах, тоді стає легше! Дякую, що поділилися своїми переживаннями! Воно того варте!

Лана Василенко
08.04.2021, 17:27:40

Сана Елінс, Дякую вам за щирий коментар. Так, зізнатись у власній слабкості - це і є справжня сила. Не буває поганого без хорошого, як не буває зими без літа. Одного разу пересиливши свій страх, людина підіймається на вищий щабель власного розвитку. Бажаю вам позитиву і гарного настрою!

Books language: