Вірші.

Автор: Вікторія Задорська / Додано: 08.01.19, 16:45:40

Публікую, щоб не припадали цифовим пилом у глибинах вінчестера.

Ти обійми мене зовсім трішки
я зроблю вигляд, що не помітила.
Ти обійми мене, от так нишком,
щоб написалися потім ці літери.
Хай світ розсиплеться квітами,
хай на мене це зовсім не схоже,
та мене в животі щось болітиме,
щось ніжно тремітитиме, може
ти доторкнешся і до волосся
і, мабуть, за руку триматимеш.
Може мені потім б здалося,
що ти мене, трішки, кохатимеш.
Дрібку, мені не треба багато,
справді я ж не захочу навічно!
Давай, сьогодні будем кохати,
а завтра мене просто обіймеш...

                     ***

Я дивилася на тебе вечором
У світлі яскравих зір.
Любувалася тією поезією,
Що ховалась в очах, як звір.
Я дихала твоєю шкірою,
Тими митями з поривань,
Що солодкою, як ніч довірою
Виривали з мого неба печаль!
Я дивилась і наче світилось:
Стежка, трава, геть усе...
То щастя в очах боліло
Через те що ти поруч є.
То любов нам горіла свічкою,
І лиш вітер ледь-ледь шепотів:
Ця мить між вами не вічна,
Не забувайте таких вечорів...

                 ***

Небо стало кольору молока…
З чебрецем ховаюсь під ліжко.
Залишуся, там де буде зима,
Де на пальцях м’яко і сніжно.
А хтось малює у тиші кота,
Щоб солодко пахло вишнею
Прим’ятою, в любові одна
Захлинатимусь однією тишею,
Коли навколо літатиме пух.
А навколішки жити страшно,
Зміліти, як річка, щоб дух
міг летіти все вище та вище.
Небо стало кольору молока,
мілка, як усі люди грішна,
Одного разу, жінка, яка
Виявилась занадто ніжна

              ***

 

Світ відмирав по-крихті в світанок,

Невдалою фразою серце кромсав.

Ти здирав логотипи з консервних банок,

Й вкрадену цюцю в підвалі смоктав.

Зачинив тихо двері й ключ проковтнув,

Щоб я не втекла з цього світу ніколи.

За забавкукульку для мене надув,

Й скупив всі пігулки, якісь корвалоли.

Я стала твоєю, ручною, зайчам,

Бавилась в кульку, мила підлоги.

Змела почуття у куток, як той «хлам»,

Звязала волосся і руки, і ноги,
лежала у ліжку, під ліжком, у ньому,

Вдихала повітря, не кисеньтебе.

Писала вірші, клала крапку то кому,

Забула всі букви, всі «а» і всі «бе».

Вчилася дихати вже не тобою,

А ти все співав, колисав, щось кричав.

Я ж стала тим «хламом», тією журбою,

Й шепотіла на вухо: «Час настав, час настав».

Світ помер десь під ранок

Залишив ті фрази на дні, у мовчанці.

Я ж пустила у ванну паперовий вінок

І пустилась з тобою в нафарбовані танці.

Так, в шаленстві твоєму пройшла сотня літ,

Ми спинились, замовкли, завмерли навік.

Народилося світло, народився цей світ,
і лиш осінь стікає із наших повік.

 

Коментарі:

Всього гілок: 4

didi 06.06.2019, 23:18:30

Дуже красиво!

София Чайка 27.03.2019, 22:21:43

Образи, що запам'ятовуються, неповторний ритм і рифми.
Пишіть ще:)

Останній коментар в гілці:

Вікторія Задорська 28.03.2019, 10:26:44

София Чайка, можливо колись і справді повернусь до поезії. Поки я закохана про у формат роману)

Александра 27.03.2019, 22:14:23

Спадоболось дуже треба публікувати всюди, дуже гарно, мелодійно

Останній коментар в гілці:

Вікторія Задорська 28.03.2019, 10:26:04

Александра, спасибі) але я чесно кажучи вважаю, що мені більше вдається проза, ніж поезія. А вірші результати різних сентиментальних закоханостей, вони, як фотокартка, але словесна...

Алиса Ольгич 08.01.2019, 17:19:47

Гарно. Добре, що поділилися)

Останній коментар в гілці:

Вікторія Задорська 08.01.2019, 19:25:08

Алиса Ольгич, дякую))

Books language: