Sign up

Олександр Кос

Ми цікавимося людьми через певні дії, їхні думки, їхню творчість. Нам потрібно бачити, чути й торкатися світу інших, щоб почуватися частинкою світу загального. Я почав писати тоді, як не просто писав, а ще дещо прочитав і побачив-якраз вже йшли "Качині історії", та "Мисливці на привидів", а ще прочитав книги з домашньої бібліотеки. Пам'ятаю, що у мене був помаранчевого кольору зошит з грубуватою обгорткою, який я акуратно підписав. Мої літери були доволи велетенськими, адже кулька ручки була теж неабикою (тоді можна було писати тим, що було, а не тим, чим хотілося). Я зручно влаштувався біля столика, за яким виконував домашні завдання і почав писати. Історія вийшла чимось таким, що знала дитина: Качка-Робот Ґізмо з "Качиних Історій" і герой "Пітер" (наче у "Мисливцях на привидів"), - написав багацько, як здалося сторінок і заховав-забув-відкинув. Згодом я почав писати наново, але то було дещо інше-усе стосувалося навчання в університеті, де нам дали завдання написати твір на "Практичний Курс Англійської Мови". От тут я й "розійшовся"-написав твір, що виглядав наче невелика оповідь про Шотландське містечко, за що був "покараний" невблаганним поглядом виглядачки. Висновок для студентів факультету іноземних мов: "Не пишіть твори для викладачів!" Наступним етапом мого писемництва став 2012 рік, коли я в один подих написав книгу. Ні! Я її не видав, адже хотів додати дещо. Додаю вже тривалий час, а на додачу маю чималий доробок, яким хотілося б поділитися з усіма.

The user doesn't have any written works yet

Cookies files usage

In order to improve user experience, we use cookies files. By browsing our website, you agree for the cookie files to be collected and used.

More