Тетяна Овчіннікова

Пишу "інклюзивні" книги (як сказала одна з моїх любих підписниць). Обов'язковим тегом кожної моєї оповідки є інвалідність головного героя. Чому так? Особисто в моєму житті людей з інвалідністю немає. Проте мене давно обурює негативне чи інертне ставлення суспільства до тих, хто якимось чином відрізняється. Тож вирішила у такий спосіб привернути увагу (а ще на думку наштовхнула американська авторка Аннабель Коста, в якої теж усі герої мають інвалідність. На жаль, її твори не перекладені). 

Мої герої (у більшості) змирилися зі своїм положенням, не ниють і не псують нерви оточенню. Вони просто живуть повноцінним життям, закохуються, сваряться. Моїм прагненням є показати, що людей з інвалідністю не треба боятися чи жаліти. Треба просто ставитися до них, як і до решти людей, не акцентуючи увагу на якихось відмінностях. Адже всі ми, навіть повністю здорові, кардинально відрізняємося одне від одного; всі ми час від часу потребуємо допомоги. Але все це не заважає нам всім дружити, закохуватися, створювати пари, а потім і сім'ї. Адже як би там не було, а закохуємося ми не в красиве обличчя чи статну фігуру, по-справжньому кохаємо ми душу, тож стає зовсім неважливо, в якому тілі живе рідна душа.

P.S.: Та й в усьому ідеальні герої бісять, взагалі-то!