А квіти пахнуть зрадою

Розділ 5

Чомусь зустріч з цими слідчими Марта уявляла собі інакше. А все через брак досвіду спілкування, тим паче з чоловіками. Вона завжди уникала їх, чомусь соромилась та панікувала. 

Але ці двоє розізлили її не на жарт. Дарма що час пізній, дівчина повернулась до університету. Хоч занять уже й не було, Марта планувала поговорити з деканом чи ще кимось стосовно практики. 

Забігла до  куратора з практики щоб уточнити можливість стажування у відділку. Адже кримінальний журналіст є серед переліку спеціальностей, але  вона повинна обрати раз  і на завжди. Відтоді її навчання спеціалізуватиметься саме  в цій галузі. Тож вирішувати потрібно було негайно.

- О, Павле Євгеновичу, - прокричала, зазирнувши на кафедру.

Викладач саме стояв біля столу й збирав якісь папери до портфеля. Чоловік віком близько п'ятдесяти, з легкою сивиною та короткою борідкою зиркнув на неї зеленими очима, а тоді на годинник, що висів на стіні над дверима. На кафедрі ще була лаборантка, що старанно набирала щось на клавіатурі комп'ютера й навіть очей не відвела від монітора. Марта пройшла й зупинилась біля його столу.

- Лисенко, чого тобі?- буркнув він, спопеляючи дівчину очима.

- Я щодо практики. Розумієте... - почала викладати всю суть проблеми. Чоловік слухав її, закотивши очі під лоба.  

- Досить!- просичав та знову зиркнув на годинник.- Он, Валентині скажи все це, - кинув рукою в бік столу доцента,- вона запише, а завтра наказ про практику буде готовий. Тому не стій тут, а йди до декана. З відділком він домовляється завжди, - схопивши портфель, чоловік поспішив на вихід. 

Марта підійшла до столу лаборантки й зазирнула з-за купи тек. 

- Валентино Михайлівно, ну можна швидше, - відволікла її від роботи,- Мені ще до декана йти.

- Ой, - важко зітхнула жіночка й рвучко повернулась до Марти. Схопила червоний журнал й гучно  відкрила його, гортаючи сторінки. Записала її до списку практикантів й, хлопнувши журнал, скосила на неї очі, - Можеш йти!

Марто всміхнулась й швидко вийшла в коридор. Її ще чекала розмова з деканом, а він людина не проста. Та й чи досі Володимир Павлович на місці. З його то посадою часто від'їздив у справах і так на весь день. Поспішаючи до кабінету декана, Марта зіштовхнулась з прибиральницею. Жінка, помітивши дівчину, почала сваритись, що ходять пізно й топчуть вимите. Але Марта не звернула на це уваги, тихо вибачилась і пішла далі. 

На щастя, декан ще був на місці й говорив з кимось по телефону, коли вона зайшла до кабінету.  Помітивши її, махнув рукою пройти й швидко закінчив розмову. Відклав слухавку та випрямився в кріслі.

- Ну що сталося? Чого так пізно? -  примружившись, склав руки на стіл у замок. 

- Я щодо практики у відділку,- пояснила вона, присівши на стілець навпроти.

- Що наважилась?- тягнеться за телефоном й підіймає слухавку.

- А ви вже зараз телефонуватимете? Я хочу в районний відділ. До Ніконова й Петренка. Багато про них чула,- поспішила додати, запевняючи декана у своїй рішучості. 

- Гаразд, гаразд, - декан набирає номер та, всміхаючись, чекає відповіді.  

З іншого кінця слухавки чується суворий чоловічий голос і Володимир Павлович швидко розв'язує проблему, перекинувшись кількома словами.

- Так, так, Борю,- сміється  в слухавку. - Лисенко, запиши там собі. Вранці прийде до тебе й усе розповість. Так, говорить знає до кого хоче на практику. Еге ж, - регоче й відкладає слухавку.

- Ну що?- горить від нетерплячки Марта й відразу ж цікавиться.

- Все добре. Завтра підеш до відділку, там є генерал Швидкий. Він прийме тебе і приставить до слідчих. Так що біжи додому і готуйся. 

Радості Марти не було меж. Всміхаючись, вона поспішала додому. Адже вже завтра їй доведеться працювати разом з Костею та цим товстуном. Але найголовніше, це можливість розібратись у вбивстві подруги. 

Довго відбирала речі для практики й занотовувала собі питання, які ставитиме. Адже їх добре вчили знаходити спільну мову з людьми і їй треба втертись у довіру до цих двох хамів. Від цього залежить не лише практика, а і її подальше життя.  

Стільки разів вона уявляла собі цей день. Коли прийде і подивиться Кості в очі. Що скаже, як виглядатиме. Як він відреагує на неї та чи впізнає?! 

Але зараз вона швидко збиралась до відділку, зовсім забувши про всі настанови вчорашнього дня. Натягнувши джинси та теплий синій джемпер замість сукні, яку готувала звечора, Марта зовсім не пошкодувала. На вулиці хурделило і це на початку грудня. Сніг розлітався у повітрі й завдавав клопоту. 

Та все ж їй вдалося дістатись відділку вчасно. Прийшовши на  прохідну, вона показала студентський та повідомила про проходження практики. Черговий пропустив її та пояснив куди слід рухатись, щоб потрапити до генерала Швидкого. Марта всміхнулась й подякувала йому. Пройшла  й рушила довгим, порожнім коридором. Пройшовши в кінець, зупинилась біля великих чорних дверей. На табличці біля дверей красувалось прізвище Швидкий Б. В. і Марта опустилась на крісло поряд з кабінетом. Адже годинник відбивав без п'яти восьму.  А це означало, що робочий час ще не почався. 

Поки вона налаштовувалась та нервувала, закусуючи губу майже до крові, коридором проходили працівники. І кожного разу їй здавалось, що хтось пильно дивиться на неї. Опустивши погляд, вона зиркала на рух стрілки годинника.

- До мене? - прозвучав над нею грубий чоловічий тембр. Марта повільно підняла очі, прослідкувавши постать, що нависала над нею. Чоловік років сорока з легкою щетиною, синіми,  грайливими очима дивився на неї. Вона підвелась й важко ковтнула.

- До генерала Швидкого,- відрапортувала вона. 

- Тоді проходь, - закрутив ключ у руці й, вставивши його у замкову шпарину, повернув кілька разів. Прочинив двері, що зарипіли на весь коридор та махнув рукою, запрошуючи Марту пройти всередину. Кивнувши, вона пройшла й зупинилась. 

У кабінеті панував морок, генерал пройшов та кинув на стіл кашкет й портфель. Рвучко розчинив штори й світло потрапила до кабінету, освітлюючи майже все приміщення. Примружившись від різкого світла, Марта все ще пильно дивилась на чоловіка. Він розстебнув кілька ґудзиків, що тримали жакет  й відкинувши краї, опустився в крісло.



Хелен Соул

Відредаговано: 30.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись