А квіти пахнуть зрадою

Розділ 5

Слідчі розбіглися до своїх місцях, вдаючи зайнятість справами. Марта так і стояла посеред кабінету.

 — З чого почнемо? — привернула їх увагу.

Чоловіки перезирнулися, підірвавшись з місця, вийшли з кабінету. Марта, звичайно ж, не чекала від них привітань чи радості. Вона відчувала їх ворожість навіть через стіну. Але прийшла точно не для з'ясування стосунків. Її присутність пов'язана в першу чергу з вбивством Насті.

Повільними, але впевненими кроками вона пройшла за порожній стіл, що стояв навпроти стола товстуна. Повісила на бильце стільчика сумку й присіла. Стільчик легко похитнувся й Марта, схопившись за край столу, випробувала його, покрутившись. Не надійно! Але інших вільних у кабінеті не було, та й нехай.

Дістала нотатник з сумки. Перечитала вчорашні записи й зробила кілька нових. Щоб отримати відповіді на свої питання, треба було з'ясувати всі обставини вбивства, ознайомитися з результатами розтину. Не завадило б прочитати свідчення очевидців і працівників клубу.

Вона знала, що отримати документи у неї навряд чи вдасться. Марта чекала коли ці двоє повернуться, щоб запитати про справи. Рвучко відчинивши двері, Костя зі Степаном повернулися до кабінету. Пройшли, скосивши очі на неї. Товстун повернувся за стіл та втупився в екран, набираючи щось на клавіатурі. Костя зупинився біля великого металевого сейфа, що стояв прямо навпроти стола Марти, повернув ключ й відкрив дверцята. Рипіння металу вдарило по вухах і Марта примружилася. Хлопець присів та дістав звідти кілька тек, обережно складаючи їх собі на коліна. Прикривши сейф, підвівся й підійшов до столу. Марта весь цей час спостерігала за ним і помітила їхні переглядини з напарником. Вирішили з неї познущатись?! Добре! Через мить теки лежали на столі Марти.  Костя грайливо всміхаючись, кліпав очима.

 — Ось твоя робота, — ударив долонями по них і пил піднявся догори. — Треба навести лад у справах і здати до архіву.

Підморгнувши їй, повернувся за стіл. Марта натягнула усмішку й вишкірилася Костянтину. Відклавши нотатник подалі, вона протерла рукою запилену теку й, розв'язавши вузлик, розкрила її. Перед нею лежала справжня кримінальна справа дворічної давності. Гортаючи аркуші зі свідченнями, результатами аналізів, розтину та дактилоскопії, вона вдивлялась у дрібний, нерозбірливий почерк, намагаючись зрозуміти, що там написано.

Слідчі вирішили не заважати. Через пів години поїхали на виклик, лишивши її на поталу роботі. Кілька годин вона вичитувала наукові визначення причин смертей, розкладаючи папери у потрібному порядку, і вже відчула огиду до такої роботи. Не дивно, що ці двоє такі нервові.

Слідчі повернулися опівдні, бурхливо обговорюючи якусь справу. Вголос планували з чого починати розслідування. Марта закінчила розбирати справи, підвелася й, тримаючи перед собою стопку тек, підійшла до столу Кості. Він саме заповнював якийсь протокол, крутив у руках олівець.

 — Готово, — задоволено собою всміхнулася Марта.

 — Чудово, — байдуже відповів той. Коротко зиркнув на неї й знову опустив очі на протокол. — Віднеси до архіву, він у підвалі.

Марта повернулася й повільно рушила на вихід. За дверима вона змогла дати волю емоціям. Гепнула ногою об підлогу й важко видихнула. Пройшлась коридором, але так і не помітила де вхід у підвал.

Біля прохідної черговий показав їй вказівник, що висів на стіні біля сходів. Подякувавши, Марта повернула вліво й спустилась сходами донизу.

 — І хто придумав архів робити у підвалі. Чудово!  — бурмотіла собі під носа.

На щастя, Марта швидко знайшла кабінет й здала справи, поставивши підпис у журналі про здачу. Швидко перестрибуючи сходи, які виходили саме на прохідну, Марта раділа в душі. Адже вона впоралася з їхніми завданням, а отже скоро шлях до справи їй буде відкрито.

Піднявшись, Марта вдячно кивнула рукою черговому й, минувши його, зупинилася.  На прохідній стояв молодий, чорнявий чоловік.

 — Я до слідчого. Мене викликали, — голос чоловіка видався їй знайомим і Марта повільно озирнулася. Біля чергового стояв Валєра, хлопець Насті.

Він зиркнув у її бік і вона, швидко схопившись, повернулася і пішла до кабінету. Серце шалено гупало й відбивалося у скронях. Забігши до кабінету, Марта всміхнулася на увагу слідчих й опустилася на стілець.

В ту ж мить у Кості на столі задзвонив телефон.

— Так, — гучно відповів той. — Ведіть у кабінет для допитів! — кинувши слухавку, прибрав усе в сторону.  — Степане, ходімо на допит.

Костя підірвався, схопивши зі столу теку та блокнот. Степан теж схопився й разом вони рушили на вихід.

 — А можна й мені? — Марта зупинила їх. Слідчі повільно повернулися, подивились на неї, потім один на одного. Степан зітхнув і вийшов, а Костя, кивнувши в бік дверей, тихо відповів: — Ходімо!

Марта всміхнулася і, схопивши блокнот з ручкою, побігла слідом за Костею. Вони пройшли в кінець коридору й зайшли до кабінету для допитів.

 — Чекай тут, — зупинив її Костя в наглядовій.  Сам, відчинивши інші двері, пройшов всередину.

Вона лишилася. Крізь велике скло добре бачила Валєру та слідчих, що вмостившись навпроти, дірявили свідка очима. Марта уважно слідкувала за мімікою Валєри, намагаючись зрозуміти його почуття. От якби вона могла почути про що він говорить.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше