А квіти пахнуть зрадою

Розділ 8

Вони швидко одяглись, полишаючи відділок. На вулиці було морозно. Відчувши холодний потік повітря, Марта зупинилась, прикрила шию коміром пальто й натягнула шарф. В цей момент на її кудряве волосся посипався сніг. Костя озирнувся й застиг на місці, спостерігаючи за дівчиною. Охайно й уважно вона кутала шию, щоб не лишити протягів. Адже шия її найуразливіше місце. Закінчивши, Марта підняла очі й помітила зацікавлений погляд Кості. Його темні очі здавались ще більшими. Вона різко опустила очі й підійшла до авто. Костя стояв напроти й тримав відчиненими дверцята. 

- Давай швидше, - поквапив її, відвівши очі й сів у авто. 

Марта відчула себе ніяково. Чи їй здалося, чи Костя справді розглядав її?! Найбільше, мабуть, вона боялась його пильного погляду. Повільно вдихнувши, Марта сіла в авто.

Всю дорогу вони мовчали. Починати розмову було незручно й у горлі у Марти пересохло. Зиркаючи на Костю, вона знову звернула увагу на його тату. Тепер частина, що відкривалась її очам була більшою. І що означає цей ієрогліф?! Якби ж побачити його повністю, тоді відкарбувався б у пам'яті. Але різке гальмування Кості змусило її відвести погляд. 

Їм перекрила шлях іномарка білого кольору. Якийсь телепень мчав на великій швидкості. Вчиняючи обгін, не вписався у поворот, оскільки дорожнє покриття слизьке через сніг. 

Костя миттєво відкріпив пасок безпеки й вибіг з авто. Марта все ще не розуміла, що сталось. Та махи Кості змусили її вийти. 

- Що сталося?- запитала, підбігаючи до авто, що врізалось у дерево.

- Викликай швидку, негайно!- горланив Костя й відчинивши дверцята іномарки, почав перевіряти пульс пасажирів. Марта стояла поряд й панічно натискала на екран, який саме в цей момент став глючити. 

Лінія швидкої була зайнята й очікування все більше напружувало її. Костя перевірив пульс у жінки, що сиділа на сусідньому з водійським сидінні. Тоді оббіг авто й  обстежив водія.

- Ну що?- знову звернувся до Марти, уважно дивлячись на наручний годинник, пальцями намащував пульс у чоловіка на шиї.

- Зайнято! - панікувала вона.- А, чекай. Нарешті, - у слухавці лунав голос оператора швидкої,-  У нас аварія, постраждалі живі, але потребують обстеження. Швидко приїздіть на перехрестя Північної й Кримської, біля Торгового центру "Смерч".

Закінчивши розмову, Марта підбігла до Кості й нервова засіпала руками. Костя на відміну від неї був дуже спокійним і це її дивувало.

- Що тепер буде?- процідила, ледь тримаючи себе в руках.

- Вони живі, це найголовніше. Швидка зараз їх забере, патрульних я викликав, - пояснив Костя, й мимовільно поправив шарф Марти, кутаючи її шию. Вона провела його руки очима й зніяковіла. Її щоки почервоніли від чого Костя засміявся й підморгнув. 

Недалеко почулась сирена. Патрульні й швидка під'їхали й Костя відійшов, щоб засвідчити причини аварії. Поки він розмовляв з патрульними, Марта опираючись на авто, спостерігала за ним. 

Що це за знаки уваги?! У яку гру він грає з нею?! А що як він згадав її чи впізнав. Що тобі вона чинитиме. Але їй напрочуд приємна його увага. На це вона взагалі не розраховувала.

Замилувавшись Костею, вона й не помітила, як він, зиркнувши на неї, підмітив це. Через кілька хвилин він підійшов, махнувши патрульним на прощання. Тоді повернувся лицем до неї й гралися всміхнутися.  Марта не витримала пильного погляду й опустила очі,  теж усміхнувшись. 

- Поїхали!- ступивши ближче, обпалив її вухо гарячим повітрям. Марта затамувала подих,  відчувши свіжий аромат м'яти,  кивнула й обійшла авто, стримуючи задоволену усмішку.

На заплановану зустріч вони спізнились. Секретарка Журавльова відмовлялась пропускати їх до кабінету і це рознервувало Костю. Він почав погрожувати ордером на арешт.  Хоч на це не було причин. Марта розуміла, що треба діяти. Ступивши ближче, вона торкнулась плеча Кості на що він різко повернув очі. 

- Дай мені хвилинку, - попросила вона. Костя розпрямив зморшки на лобі й відійшов від столу секретарки. 

Блондинка, тримаючи слухавку у руці, помітно нервувала. Очевидно ж, що вона лише виконує наказ начальника. Марта впевнено поглянула на неї, злегка піднявши голову.

- Дівчино, якщо ваш бос досі на зв'язку, - тицяючи рукою на слухавку, - то передайте йому, що ми маємо важливу розмову. Адже він не буде задоволений, якщо ми викличемо його  і його дружину до відділку офіційним листом. 

Дівчина опустила очі, повільно піднесла слухавку до вуха й відвернулась від Марти. Перешіптування закінчилось тим, що дівчина поклала слухавку й попросила пройти за нею. 

Минувши їх, вона пройшла вперед. Костя з Мартою йшли позаду. 

- Молодець!- підморгнув їй Костя й пропустив вперед до кабінету Журавльова.

У просторому кабінеті дизайнерського умеблювання сидів середнього зросту брюнет. Особливою харизмою він не вирізнявся, крім доглянутої борідки. Марта зупинилась біля столу й через мить Костя вирівнявся з нею. 

Вона справді не розуміла, що Настя могла знайти у цьому чоловікові. Адже не лише його вік був перешкодою. Виглядав він досить непривабливо. Чого тільки вартий злий та розважливий погляд. Від  його голосу тілом пробіглись мурахи. Грубий тембр змусив примружитись. 

- Яка важлива розмова у нас може бути?- підвівся чоловік, тільки но секретарка лишила кабінет. 

На його столі тліла кубинська сигара. Тоненький димок підіймався догори, заполоняючи все приміщення кабінету. Костя нахабно опустився на крісло навпроти  Журавльова. Той невдоволено зморщився й хмикнувши, теж опустився  у крісло. 

А Марта все ще розглядала бізнесмена і не розуміла, як подруга могла настільки низько впасти. Валера і той симпатичніший, хай навіть невдаха. 

- Присядь!- відсунув сусіднє крісло Костя й вказав рукою на нього, звертаючись до Марти. Вона повільно, не зводячи очей із Журавльова зиркнула на Костю й присіла. 

Допит почався без участі Марти. Вона не могла прийти до тями. І аромат відволікав від справи. Сконцентрувавшись на запаху, Марта поринула у власні думки. Якось Настя принесла сигару додому і палила при ній. Саме тоді коли хвалилась новим життям. Пильно подивившись на напівзотлілий недопалок, вона  прочитала назву, що була викарбована унизу. Мінуто, принаймні, саме так латинськими літерами було викарбовано. 



Хелен Соул

Відредаговано: 30.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись