А почалось все з червоного ...

10. Семпай

Ранкова погода порадувала відсутністю крапель дощу, але не позбавила темно-сірих, важких хмар та холодного вітру. Буденні вулиці заповнені метушливими людьми, що як мурашки, бігали по справах.

Антон роздивлявся на вулиці міста через вікно таксі, бо не хотів випробовувати удачі та не попасти на мотоциклі у зливу. Роботи в університеті було хоч відбавляй, адже саме закінчується семестр і починається сесія. Викладачам у такий час простіше, проте не аспірантам на яких звалюють найгірші завдання. Але Антону подобалась ця вся атмосфера - логічне завершення зусиль, що були докладені як і з боку викладачів так і з боку студентів. Звичайно були й ті, яким було начхати на навчання, шатен таких людей не поважав, бо відверто не розумів навіщо взагалі вступати в університет та витрачати даремно час на те, що не любиш. Але це ж Україна і кожен хоче вищу освіту, так і ні разу не попрацювавши за фахом.

На кафедрі пусто. Антон видрукував матеріали на сьогодні, на заміні він повинен провести одну лекцію та ще написати з групами дві контрольні роботи.
Лекцію чоловік проводив у першокурсників, на початку кинув декілька жартів і дав зрозуміти, що до нього варто ставитись із повагою. Пара минула продуктивно, але все ж йому прийшлось звертати увагу на сусідок-подружок, що постійно перешіптувались, та на одного студента якого зовсім не цікавило теперішнє оточення. Вкінці староста - молода особа жіночої статі, підлещувалась до Антона та просила, щоб він і в майбутньому проводив у них пари, на що шатен відповів без зацікавлення. Ця пара відібрала в нього багато енергії, але наступні вже не вимагали від нього великих зусиль, чому він сильно радів.

Перша контрольна минула без казусів, бо група невелика і тому чоловікові легко за усіма простежити. На перерві Антон ще встиг забігати в кафе за кавою, беручи її з собою.
Остання на сьогодні пара була в маленькій аудиторії з величезними дерев'яними вікнами та старою дошкою. Антон прийшов завчасно, тому спочатку студенти не звернули уваги, бо повністю пірнули у хандру через контрольну. Коли шатен уже підійшов до свого столу, старшокурсники піднялись, вітаючись. Антон пройшовся поглядом по своїх 12-ти підопічних та наткнувся на знайомі сині очі, що тут же опустилися, ховаючись від чоловічої уваги. Шатен не подав жодної уваги молодій особі й розказав деталі виконання роботи та почав роздавати завдання. Вона сиділа, знітившись, та не піднімала очей, Антону подобалася ця ситуація, проте не розумів чому Дарія так проводилась.

" Сором'язлива?" - промайнуло в думці чоловіка, від чого губи зігнулися у приємній дузі.
Дівчина сиділа майже у самому кінці ряду парт з одногрупницею, яка щось її розпитувала. Антон підійшов до них та роздав листочки й попутно, майже невагомо торкнувся руки Дарії від чого вона сіпнулася та підвела погляд. Чоловік роздав завдання і став біля дошки, щоб мати студентів у полі зору.

Його знайома сьогодні з розпущеними світлими кучерями, що лежали на одному плечі й оголювали тендітну шию. Попри непогоду Дарія одягнена у білу тоненьку футболку та шорти із завищеною талією, які чудово підкреслювали її фігуру.
Антон набрав повні груди повітря та пообіцяв собі більше на неї не задивлятися.

— Антоне Тимофійовичу, на наступний раз пару проводитимете Ви? - після завершення контрольної роботи запитала староста - Бо у нас захист лабораторних.
— Так, ваш викладач мене попередив, так що вам варто добре підготуватись, бо я буду кожного питати усно.
Дарія швидко вибігла з аудиторії, а Антон знову посміхнувся з поведінки синьоокої. Письмові роботи чоловік заніс на кафедру, їх перевірятиме не він.

Надворі вітер трохи вщух, але хмари все ще грізно дивились на сіре місто. Шатен на мить зупинився, щоб сповна насолодитися свіжим, вологим повітрям, яке приносило неймовірне задоволення після задухи приміщень. Антон схопив свій телефон і набрав Дмитра, проте чув лише настирливі гудки. Тоді він подзвонив, до друга дядька та попередив, що приїде в кінці робочого дня.

Сьогодні шатен повинен сходити ще в офіс та доопрацювати новий проект. До його роботи півгодини з університету, тому він вирішив прогулятися пішки та дати волю думкам. Він не розумів чому Дмитро не хоче з ним спілкуватися, бо нічим його не образив. Востаннє вони говорили перед тим вечором, коли шатена зловили у під'їзді п'ятірка покидьків. Ще перед тим як він зайшов до дядька, який весь тремтів.

Антон почувався винним за ситуацію із дядьком, бо тоді з розмови він дізнався, що родича шантажують: у нього є дочка, яка вчиться закордоном, а Георг пробив на неї інформацію та запевнив, що там у нього є знайомі та що дядько більше не побачить єдиної дитини, якщо не виконуватиме все без запитань. Щоб ще більше налякати родича Георг скинув велику кількість фото дочки, де вона на парах, у гуртожитку, в кафе чи просто гуляє.

Робота тягнулася довго, але Антон хотів усе доробити до кінця, бо не знав, коли на наступний раз зможе в офіс заявитися. Закінчивши, він викликав таксі та заїхав за адресою, яку дав йому дядько. Це була краю міста з невеличкими двоповерховими будинками, що були сховані від шумних автомобільних доріг.

— Добрий вечір, Святославе, - сказав Антон як тільки зайшов в автомайстерню.
— Антон? - шатен приязно кивнув. - Ти саме вчасно, у мене з чорних машин поки що є хіба Седан. Підійде?
Дядьків друг підійшов ближче до шатена, щоб краще його роздивитися у приглушеному світлі.
Святослав був того ж віку, що і родич Антона, проте виглядав значно молодшим. Він високий і худий, але із міцним тілом, бо важкої роботи не цурався. Масивне обличчя було без щетини, з довгим носом та проникливими, темними очима і з головною його окрасою - пишним темним волоссям, яке трохи посипане сивиною.

— Так, дякую. Коли потрібно повернути машину? - запитав шатен.
— Можеш на ній кататися ще три дні, - говорив Святослав лагідно посміхаючись, - вона стоїть на стоянці.
— Скільки я Вам повинен?
— Та що ти таке Антоне говориш? Ми майже родина, - чоловік положив руку на плече шатена, - твій дядько сотню раз допомагав, мені в радість щось зробити й для нього. Ось тримай ключі та не став дурних питань.
Святослав щиро посміхався, віддаючи ключі в руки Антона.
— Ще раз дякую, - сказав шатен, потискаючи руку.
— Передавай вітання дядькові, - на завершення сказав Святослав.
— Добре, до зустрічі - попрощався Антон та вийшов на стоянку, де був припаркований автомобіль.



Ku_Helga

Відредаговано: 26.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись