А почалось все з червоного ...

13. Піджати хвіст

Повернутися у квартиру для Антона стало справжнім блаженством, після безперервного стеження протягом вихідних. Невиспане і втомлене тіло чоловіка ледве пересувалось по кімнатах, розкладаючи речі та прямуючи у душ. Вже за мить тепла вода стікала на обличчя, спліталась у течії, що сповзали по тілу наче змії. Мимохіть шатену здалось ніби це не його оболонка, а виснаження накрило пеленою сну. З останніх сил Антон перекрутив кран, щоб холод зміг повернути ясність.

Глуха тиша у квартирі давила на чоловіка, як ніколи раніше, тому врешті-решт знадобився телевізор, що завжди збирав лише пилюку. Під звуки реклами шатен зробив собі міцну каву і всівся перед мерехтливим екраном, що пропонував відпочинок у дерев'яному будиночку в горах зі всіма потребами. Антон облаявся і почав завантажувати фотографії на ноутбук, попутно розглядаючи чи нічого важливого під час стеження не пропустив. Усе було на вигляд без криміналу, але чоловік відчував, що щось тут " не чисто". До того ж не все виходило сфотографувати в Антона. Вчора він пробрався до клубу в якому Георг часто засиджується, але покидьок не виходив з vip-кімнати, яку охороняли.

З обіймів Морфея його вивела легенька вібрація телефона. "Чорт, Чорт, чорт!", засинати Антон не планував, а тут уже 9 ранку і йому ще треба в універ. На екрані смартфона було сповіщення про повідомлення, чоловік дивився на нього, тліючи душею.


Досі мене ігноруєш?


Провина затаїлась у серці, виходить він справді ігнорує. Коли шатен хотів поради Morgend завжди допомагала, а зараз чоловік просто випав з реальності, лиш ненависть і пика Георга перед його лицем.

НеРомео:
Нема мені прощення, знаю
Не життя день за днем проживаю
Свободу жадану зсікаю
Рідних від зла спасаю...
Ти, чарівна дівице, не злися!
Я завжди у серці тримаю
Твій образ — конче потрібен.
(НеРомео не може без Мо)

Антон захотів собі щось приготувати, але увагу привернув "ящик" з ранковими новинами.
—.... сьогодні було затримано підозрюваного у справі про нещодавнє зникнення студентки — це 46 річний власник автомобільного сервісу, де були знайдені докази злочину. Поки поліція...
Щелепа шатена до болю стиснулась, йому здавалось, що це якийсь жарт, що це все не насправді. Він все ще стояв, поки біль роз'їдала його з середини, реальність — жахлива.
Уже за хвилину сіроокий, розкуйовджений, вибіг з під'їзду та вмощувався на залізного коня.

День у відділку тривав нестерпно довго та болісно, враховуючи, що емоції били через край. Поговорити з дядьком йому так і не вдалося, а уже підходив кінець робочого дня тому, щоб не протирати штани Антон поновив стеження. Це не надто цікава справа, але мотивації у шатена було вдосталь. Ще й на зло, цей пихатий індик став обачнішим і найняв більше охорони, проте це не стало перешкодою для сіроокого. Антон прекрасно знав розклад і улюблені місця Георга, тому міг завжди завчасно підготуватись до приїзду гімнюка.

Крім цього у чоловіка визріла ідея влаштуватися у клуб прибиральником і поставити підслушку у vip-кімнату, саме це, на думку Антона, зрушить розслідування з місця. Тільки в плани входило неофіційне працевлаштування, щоб не світити свою особу, а це було майже неможливим. Тому щоб детально усе спланувати, чоловіку потрібен ще час.

Наступний ранок змушував шатена приховувати недоспані очі за темними окулярами, щоб уберегтись від розжарених променів сонця і допитливих поглядів. Хоч-не-хоч, але сьогодні Антону прийшлось відвідати університет, щоб взяти відпустку. Благо у літню пору це зробити було легко, професор лише натякнув аспіранту, що він повинен розібрати й перевірити стопку робіт студентів. Вибору по суті в нього не було, тому шатен зробив собі міцну каву та приступив до роботи.

Гарячі потоки повітря вільно блукали в майже пустому кабінеті під шум старенького вентилятора. Антон час від часу перевіряв розташування Дмитра і знову поринав у паперову роботу. Та цього разу його увагу привернув дзвінкий цокіт каблуків, що доносився з коридору. Незвичний звук для стін ВНЗ і це насторожило хлопця. Легке тремтіння пройшло по тілу як тільки піддалися масивні двері впускаючи ефектну жінку. Пильний котячий погляд темних очей чудово вписувався до чорного, як ніч волосся. Кінчики пасм виглядали наче ножі попри те, що безпечно торкалися шиї незнайомки. На шпильках вона, як пантера, наближалась з легкою посмішкою на пухлих губах.

— Добрий день, Антоне Тимофійовичу! Мене звати Вероніка, я журналіст газети "Нічне Місто" хочу поговорити про затримання вашого..
— Геть! - зірвавшись з місця, Антон вирвав гучний крик з грудей.
— Ви все не правильно зрозуміли, — не полишала спроби чорнява жінка, що стала говорити серйозним тоном, — я тут щоб допомогти!
—Я сказав геть з кабінету! — сердито промовив шатен виділяючи кожне слово.

Вероніка зітхнула і похитала головою, після мовчки підійшла та залишила візитку на столі, об який нервово обперся Антон.
Її кроки, що повільно віддалювались, по трохи послаблювало напруження, яке охопило чоловіка.
— Передай дядькові, що я приходила. Можливо він тебе напоумить. - пролунало уже при виході.

Антон ударив з усією силою по столі.
— Фак! Фак! Фак!
Він схопився за волосся рукою, стискаючи, та мотаючи круги по кабінету, щоб потім, наче навіжений, вибігти з приміщення майже збиваючи з ніг секретарку.

Не минуло й 10 хвилин як чоловік наближався до місця призначення. Розжарений спекотним днем асфальт лиш підіймав запал Антона і швидкість ходьби. Його рука вхопилась намертво за білу сорочку друга, поки інша стиснулась до побіління. Антон невідривно дивився в очі Дмитра, який ще недавно прямував додому. Біль, смуток, злість вирували у шатені та несвідомо переходили на його знайомого.

— Дмитро. - як важко далися ці слова для чоловіка.
Він відпустив сорочку і безнадійно продовжив:
— Я більше так не можу, — голова сама хиталась у сторони, а на очах навертались сльози, — просто не витримую! Не знаю, чому все так відбувається, не знаю, чому ти не розмовляєш зі мною...
Дмитро хотів щось відповісти, проте шатен не зупиняв монологу. 
—...ти мій найкращий друг і я б ніколи не вчинив з тобою погано. Проте більше немає сил усе це терпіти. Я вшиваюсь з цього клятого міста чи навіть країни, мене тут більше нічого не тримає. - останні фрази звучали з ноткою злості, — Знай, якщо потрібно я завжди на твоїй стороні. І ось поки не забув. Не знаю, що наговорив тобі Георг, але він зробив для мене подарунок, який ще досі не зажив. Бувай!



Ku_Helga

Відредаговано: 26.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись