Адепт

12

Готель розташувався на окраїні міста, біля об’їзної дороги, сусідував із промисловим ринком по ліву сторону, праворуч трохи далі виднілись корпуси психо-неврологічної лікарні. Автомобілів на парковці було чимало. Напевне у готелі мешкали не один десяток людей. Гомоніла музика із колонок, зазивала на гостину в ресторанчик увішаний соняшниками та глиняним посудом.

Я оглянув територію. Потрібно було перекрити всі виходи та входи у будівлю. Я дав розпорядження чотирьом поліцейським пильнувати на задньому фасаді, якщо хтось буде намагатись вийти чи вилізти із вікна. Операція планувалась нашвидкуруч, людей бракувало. Ми не мали фотографії Гринівської, оголосили словесний портрет поліцейським. Я нервово потирав руки, чи все ми передбачили?

—Денисюк. Іди на рецепцію і дізнайся чи в номері наша пані з Києва. Тільки делікатно, не налякай працівників. Бігом.

Що мав на увазі полковник, коли сказав: «Сучка може чинити опір»? Невже вона буде відстрілюватись? І для чого її арештовувати саме поліції? Я відчував неспокій. Часу на підготовку, на складання плаву операції не було. Все за «дідівським методом» — вдертись в її номер і надіти наручники. Чи наважиться вона стріляти? Чи мала вона при собі табельну зброю я теж не знав. Замало інформацію. Все що торкалось розслідування вбивств восьми людей було зашореним брехнею, з розставленими дешевими декораціями та спец ефектами. Невже цього разу буде по іншому?

Денисюк, не привертаючи уваги вмостився на заднє сидіння службового автомобіля, де ми сиділи в очікувані.

—Адміністратор готелю не впевнена чи вона в номері. Сьогодні проходять якісь змагання з пауерліфтингу і народу досить багато проживає в готелі.

—Вона подзвонила в номер?

—Там немає телефону.

Я незадоволено хмикнув. Кам’яний вік якийсь.

—Добре, Салан, ти зі мною. Ми піднімимось із адміністратором в номер і якщо вона не відкриє, запасним ключем відімкнем замок і потрапимо в номер. Якщо ж відкриє то говорити буду я а ти, Антоне пильнуй щоб часом в номері ще когось не було. Якщо буде потреба — стріляй по ногах.

Салан рішуче кивнув. Він дістав із кобури пістолет і перевірив магазин, тоді відтягнув та відпустив затвор. Тоді запхав пістолет назад в кобуру і поплескав себе по куртці. Не завадив бронежилет, тільки часу на повне обмундирування не було. Нечай як навіжений кричав, квапив їх аж поки вони не вискочили з кабінету і не сіли в службове авто.

—Капітане, що я маю робити? — схвильовано запитав Денисюк, покусуючи губи. Він не часто приймав участь в таких затриманнях, переживав, теж за прикладом Салана дістав свою зброю і не випускав її з рук.

—В якому вона номері?

—Другий поверх, апартаменти №22.

—Будеш пильнувати в коридорі. Нікого не впускати і не випускати. Скажи поліцейським нехай перекриють вхід у готель та бар. Все має відбутись швидко, ефективно і без втрат. Всім зрозуміло?

—Так капітане, — промовив Салан, і поплескав Денисюка по плечі, — Стріляти в разі загрози життю, а не в приступі паніти. Тільки в штанці не нахезай.

Я перевірив свій пістолет і махнув рукою поліцейським на вулиці: «Починаєм».

Ми швидко вибігли із машини, Салан підбіг до дверей і відкрив переді мною двері. Денисюк був за декілька кроків разом із двома поліцейськими. Я дістав із кишені посвідчення і попросив адміністратора піднятись із нами до номера №22, прихопивши запасні ключі. Дівчина налякано закивала головою, поглядаючи на Денисюка який не випускав із рук зброю. Салан тільки грубо матюкнувся, спостерігаючи як той невміло махає дулом. Скоріше собі яйця прострелить аніж когось.

Ми піднімались сходами, хоча ліфт в готелі працював. Одного полісмена із патрульних поставили на коридорі поверхом вище, іншого залишили біля ліфта.

Я підійшов до дверей і кивнув адміністратору, яка тихо постукала в номер, тоді ще раз.

—Я прошу вибачення, це адміністратор готелю. — на її слова ніхто не відповідав, вона наполегливіше постукала, — Адміністрація, будь ласка відчиніть. Мені прийдеться відкрити двері запасним ключем і увійти без вашої згоди, якщо ви не відкриєте самі.

Я кивнув їй. Дівчина вставила ключ в замок і в ту ж хвилину відбігла в бік, ховаючись за стіною. Я поволі провернув ключ, замок заклацав, подивився на Салана, який уже тримав пістолет напоготові. Я повільно натиснув на клямку і різко відчинив двері. Салан із криками: «Всім на землю, поліція» увірвався у просторий номер першим, за ним побіг я і замикав колону Денисюк. Ми обнишпорили номер вздовж і впоперек, заглядали під ліжко, в шафи, перевірили ванну кімнату і маленький балкон. Пусто.

Адміністратор з цікавості заглянула в номер і зітхнула. Там не було ні мертвого тіла ані розгардіяшу.

—Доки вона винаймала цей номер?

—Сьогодні до четвертої пані має звільнити апартаменти.

—Як вона розрахувалася?

—Номер був заброньований, а пані приїхала то розплатилася готівкою.

—Ви можете сказати коли вона поселилась в номері?



СЕРЖ НАМОР

Відредаговано: 08.04.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись