Агентство "Шарашка та партнери"

Глава 7.1. Коли справи кепські… хм, справи кепські

 

7 березня, 16.45

проспект Дружби

Яскраві лампи під круглими плафонами кидали рівний неживий світ. Від нього сльозились очі і нило у скронях. Елла опустила повіки і постаралась уявити, що вона знаходиться за тридев’ять земель від цього місця.

«Світить сонце, шумить прибій, віє вітер…» – на жаль, зануритися в фантазію не виходило.

– Зотова, – пролунало в глибині коридору.

Елла не відразу зрозуміла, кого викликають.

– Іди. – Міцна рука висмикнула її з крісла. – Наш час.

– А ти?

– І я. Думаєш, у такій справі я тебе залишу?

Глухі голоси, професійні посмішки, якісь роздруківки… Елла рухалась як заводна лялька і відмовлялася визнавати реальність сьогоднішніх подій.

Не так вона собі уявляла цей день.

Зовсім не так…

Біль рвав серце, хоча, здавалося, не було причин для гіркоти. Вони ніколи нічого одне одному не обіцяли. Елла знала, що не має права вимагати кохання. А те, що сталося… Просто сталось, інакше і не скажеш.

– Чому застигла? Давай у машину. Та не хвилюйся, мені вже пояснили, що для тебе це набагато важче, ніж для мене. Визнаю: ми обидва винні. Я сам домовлюся про дату. Відпочинь. Випий чогось. У бардачку коньяк, на задньому сидінні шампанське. Візьми ключі.

Елла не пам’ятала, як спустилась по мокрих східцях. Натиснула кнопку на брелку, за звичкою сіла на місце водія. Повернула ключ у замку, прислухалась до заспокійливого бурчання мотора…

– Ей, куди зібралася? – Від лікарні поспішав Віктор, розмахуючи якимись паперами. – Пересідай! І глянь свій розклад. Дев’ятнадцяте у тебе не зайняте?

Елла ніби прокинулася від глибокого сну. Залилася сльозами, натиснула на педаль газу…

– Елло! Що за викрутаси?!

Їй було байдуже. Не мало сенсу заглядати в органайзер, щоб сказати: на дев’ятнадцяте число не призначено жодної зустрічі. Але воно все одно не підходило.

Віктор правильно сказав: вони обидва винні. Особливо вона… Ні, не тому, що завагітніла так невчасно. Проблема полягала в тому, що Елла не збиралася робити аборт. А ще вона не вірила в маячню про прокляття. Марину погубила жадібність, а не надприродні сили, це Елла знала точно.

***

7 березня, 19.00 – 14 березня

вул. Зарічна

Свій без перебільшення дивовижний вигляд Віта пояснила батькам вкрай просто. Мовляв, банківську картку їй повернули якраз біля розпродажу, ну і захотілося купити літню сукню. Приміряла декілька – і виявила, що хтось забрав куртку. Переплутав, напевно, – зараз багато курток схожі за кольором. А джинси ще раніше якийсь автомобіль облив із калюжі, вони зовсім мокрі були, довелося зняти. Он де, в пакеті… Ох, точно! Пакет залишився в автобусі! От же ж голова дірява!

Щодо взуття питань не виникло – Віта повернула Тіну його кеди ще за порогом і вдала, що роззулась у передпокої.

Якщо всевидяча мама і запідозрила обман, то тактовно промовчала. На жертву злочину донька не схожа, а втручатися в її особисті справи батьки уникали. Захоче поділитись – сама розповість, ні – будуть ловити момент, коли вона розслабиться, втратить пильність і ненароком відповість на незручні запитання.

– Щось у тебе щоки занадто червоні, – тільки й помітив тато.

Віта заявила, що почувається чудово. Нічого не болить, не холодно, навіть руки-ноги теплі!

Раділа вона передчасно. Повинна ж була вивчити напам’ять: її організм прогулянок під дощем не сприймає.

Із застудою Віта провалялась у ліжку тиждень. Температура, кашель, нежить, ангіна – гра в незалежність з Віктором забезпечила їй повний комплект «розваг». За цей час знайомі із Шаєнни немов забули про її існування. Навіть нахабна ворона більше не стирчала за вікном, і від цього Віту розбирав незрозумілий смуток.

Спілкуючись з іносвітцями, вона відчувала свою причетність до чогось особливого. Усвідомлювати, що наш світ не самотній, було неймовірно круто. Далека Шаєнна, укрита рожевою хмарою туману… Чому Тін говорив, що вона небезпечна? Чому вважав, що нова знайома ризикуватиме, намагаючись побачити бузкове небо чужого світу?

Віта не збиралася робити дурниць. Вона лише вірила, що зможе «нагодувати» Шарашку вдосталь, а як він розпорядиться крихтами отриманої сили, не її турбота.

Календар показував, що знову настала неділя. Семи днів наче й не було… Ще сім – і здрастуйте, Аглає Іванівно. За цей час начальниця напевно придумала чимало жартів про Курочкіну і її півників.

– Загляну до Тані, – з цими словами мама відправилася до сусідки з десятого поверху.

Батько сидів біля телевізора – там йшла напрочуд захоплююча програма про освоєння космосу. Судячи з його хропіння, заколисували звуки реактивних двигунів теж непогано.

Віта залізла в пошуковик. Тіолейна з Лієланда він не знав, за запитом «ворона, що говорить» видав чимало смішних відео, «Шарашку» інтерпретував в історичному сенсі і забезпечив інформацією про НДІ закритого типу. А ось психологів на ім’я Наталя в місті знайшлося чимало.



Елена Гриб

Відредаговано: 01.05.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись