9.2

***

16 березня, 09.30

вул. Зарічна

Віта ледь встигла переступити поріг рідної домівки, коли їй зателефонували. Хто б це міг бути в таку ранню годину, вона не уявляла.

– Тіне? – здивувалася так сильно, що забула про ранкове прощання.

– Є розмова, – його голос звучав надзвичайно серйозно. – Ти вдома?

– Тільки ввійшла. Що трапилось?

– Нікуди не йди. Я скоро приїду.

Дзвінок обірвався.

– Хто це? – Батьки дивились з однаковою жадібною цікавістю. – У тебе з’явився хлопець?

– Ні, робота. – Віта не знала, куди подіти очі, хоча чисто технічно не вимовила ні слова брехні.

– А лікарняний? – Мама відразу ж запідозрила обман.

– Інша робота.

– Відповідальна? Небезпечна?

– Нічого серйозного.

– І часто тобі доведеться пропадати ночами? – Тато швидко вловив негативні сторони заробітчанства.

Віта з чесною совістю запевнила, що ніколи, а вчорашній випадок – надзвичайна ситуація, хвилюватися не треба.

Вона бачила, що їй не вірять, але придумати більш правдоподібну версію не виходило. І взагалі, працьовита Віталіна Курочкіна ночувала на орендованій квартирі! Ніхто не доведе зворотного. Хіба що аж ніяк не мила сусідка Ліля, яка начебто співпрацювала з тим незадоволеним клієнтом номер п’ять.

Сніданок, душ, трохи інтернету – час пролетів неймовірно швидко.

Віта встигла забути, що дехто, хто вранці показав чудеса негостинності, обіцяв її навідати, і лише коли пролунав дзвінок у двері, схаменулася, що досі не знає, як пояснити його візит батькам.

– О, ви за шуруповертом? – почула добродушний бас тата. – Ось, тримайте. І ще раз велике спасибі. Видно, що ви майстер своєї справи. Вікно ідеально приладнане, всі знайомі заздрять. З якої ви, нагадайте-но, фірми?

Що відповів іносвітець, Віта не розібрала – якраз витягала куртку, і шурхіт тканини заглушив слова.

«Відведу його подалі, поки він не ляпнув нічого лишнього», – поспішила вдягнутися по погоді.

Але запізнилась.

Мамі заманулося пригостити Тіна картопляним пюре з котлетами і салатом. У результаті вона впевнилася, що «майбутній зять» харчами не перебирає, має відмінний апетит і вміє слухати багатослівні просторікування про життя, ТВ-шоу і здоров’я. Загалом, ідеальний екземпляр. Врівноважений, терплячий, на всі руки майстер, з приємною зовнішністю і ангельським характером. Варто приручити і вивчити. Точніше, варто натякнути недогадливій доньці, що такі хлопці на дорозі не валяються, і якщо вже один із них зайшов до будинку, не потрібно сто разів повторювати: «Ми просто друзі» – ніхто в це не повірить.

Тін млів від компліментів, смачної їжі і уваги. Віта сподівалася, що її рум’янець не дуже помітний. От же ж принесло гостя саме зараз! Краще б через годину, коли батько приляже подрімати, а мати включить телевізор!

– Дуже дякую, мені подобається тутешня їжа, – підчистивши тарілки, заявив іносвітець.

– Домашня? – Мама усміхнулась. – Напевно, ви не часто їсте вдома? Зараз всі так зайняті роботою, що на теплу їжу часу не вистачає.

«Земна», – Віта легко вгадала правильну відповідь і штовхнула гостя під столом ногою, щоб не допустити конфузу.

Якщо в питаннях спілкування з землянами Тін більш-менш розібрався («Напевно, Наталя пояснила», – ця думка Віті не сподобалась, і вона вирішила, що просвіщався шаєннець в інтернеті) і знав, що таке такт, то в спілкуванні з чужими батьками досвіду в нього не було.

– Чому ти мене вдарила? – Його очі висловлювали щире здивування.

Віта ледь не завила вголос.

– Випадково, – прошипіла крізь зуби. – Вибач.

Звісно, батьки цю вкрай «милу» сценку трактували по-своєму.

«Вже подумки придумують онукам імена», – читалося на їхніх натхненних обличчях.

Ну що за світ! Повернутися не можна, щоб не спричинити пересудів.

– Тіне, ти ж кудись поспішав, – нагадала Віта, бачачи, що він не квапиться прощатись.

– Так. До тебе.

Фізіономія мами висловлювала таке блаженство, що хотілось провалитися крізь землю.

– Тоді підемо до моєї кімнати.

Усмішки батьків відразу ж потьмяніли.

– Або поговоримо тут, – виправилася Віта, поглядаючи на маму.

Та, як завжди, вдавала, що не розуміє натяків.

– Надійшло нове замовлення. – Іносвітця присутність сторонніх слухачів не бентежила.

– І що? – Віта не розуміла, до чого тут вона, адже виконанням займався Тін.

– Замовлення без номера.

– Хтось зателефонував по тому оголошенню, що я друкувала? І… І що?

– Це твоє замовлення.