Агентство "Шарашка та партнери"

14.2

 

***

18 березня, 15.30

вул. Степова, передмістя

У передпокої висіла куртка. Чужа. Жіноча. Елла відчула прилив небаченої люті. Ну що він за негідник? Вона була готова пробачити навіть зраду, але не брехню. Нестерпно!

– Чому ти така скотиняка? – Щоб увійти до кабінету, довелося переступити розкидані папери. – Тобі зовсім нікого не шкода? Розповідаєш про прокляття, але бігаєш за новою спідницею!

– Ти не розумієш, Елло. Все не так.

– Що не так?! У мене є очі й вуха! Чи це твій експеримент? Хочеш перевірити, чи спрацює прокляття на комусь не з нашої колишньої компанії? Я тебе розчарую. Немає прокляття! Нема! Бісова Жені не повернулася з того світу! Це все її скажений братик!

– Знаю. Заспокойся, Елло. Заварити тобі японського чаю?

Її покинуло самовладання. Брудно вилаявшись, Елла пояснила, куди Віктору варто засунути свої закордонні травички. Ті самі травички, любов до яких він перейняв від Женев’єв!

– Ти зовсім з глузду з’їхав? – її голос тремтів. – Визнаєш, що цей божевільний маніяк знову з’явився у нашому житті? Тоді навіщо тобі та дурепа? Навіщо?! Він знищить її як від сміття! Ти хоч повідомив поліцію?!

– Розповів усе, що знав. Не хвилюйся, це скоро припиниться. Його зловлять. Тим більше, тепер я точно знаю, хто наступна ціль.

Елла похитнулася, втрачаючи сили від обурення.

– Сволото! Ти навмисне з нею зв’язався, так? Щоб виманити месника?!

Віктор провів її до дверей.

– Іди вже. Чому ти взагалі приїхала? Ми ж розійшлися, ось і не лізь у моє життя.

– Негідник! Я ж заради тебе…

– Ти сама мене покинула. Досить істерик. Я нічого не планую і не приховую. Все набагато простіше. Вона мені подобається, і я намагаюсь її захистити. Без усіляких прихованих мотивів, уявляєш? Чи, по-твоєму, я не здатний на почуття?

– Покидьок…

Елла покинула будинок, що став ворожим, повністю спустошеною. До самого міста їй вдавалося стримувати сльози, але рух зупинився через затор і емоції нахлинули з несподіваною силою.

Вона кинула кермо і притиснула долоні до живота.

– Ненавиджу, – прошепотіла, мріючи, щоб очі перестало щипати. – Чому таких, як ти, можна тільки ненавидіти? Ненавидіти – або кохати?!

***

18 березня, 16.30

вул. Лісова

– Не смій відключатись, вороно! Я тебе все одно знайду, і тоді пошкодуєш, що не народилася їжаком!

– Це Тін.

Віта злегка охолола.

– Ви де? Я дізналася, де телефон Зіни.

– Разом із Зіною?

– Де ви, чорт забирай?! – Менше всього хотілося грати в словесні баталії. – У мене є адреса! Шарашці потрібно злітати туди і все перевірити!

– Десять метрів на схід.

– Що?!

Віта повернула голову, щоб переконатися: блакитні «Жигулі» притиснулися до узбіччя, і з віконця визирає незадоволена ворона.

– Чого вирячилась, землянко? Залазь. Умова одна: не чіпати нікого з нас руками і забратися геть, коли я скажу. Згодна?

Віта не поспішала підходити.

– Ідея з Шаєнною мені вже не подобається, – попередила заздалегідь. – Ніяких інших світів і темних володарів.

Шарашка демонстративно подивився на чисте небо.

– Хм, у тебе є приховані таланти. Отримати сонячний удар навесні не кожен зможе. Ворушися! Зараз не час страждати через дрібниці.

Дрібниці?! Віта скрипнула зубами. Так ось що для вихідця з Шаєнни значить її життя?!

– Ти тричі ледве мене не вгробив! – Забувши про обережність, Віта підбігла до птаха впритул. – Тричі!

– Погодься, на третій раз була винна ти сама, а на другий йшлося про екстрений випадок.

– Залишається перший!

Шарашка несхвально зміряв її блискучими оченятами-намистинами.

– Каюся, – сказав неохоче. – Вибач. Задоволена, чи будеш нити далі? Якщо більше претензій немає, сідай у машину і кажи, куди їхати.

Віта поперхнулася гнівним криком. Ось так просто? Вибач – і минулого наче й не було? От же ж безсовісна ворона!

Але з’ясовувати стосунки справді було ніколи.

– За Віктора ви мені відповісте. Обидва. А… Ні, нічого.

На язик просилося питання про те, яким дивом їздять «Жигулі», якщо шаєннська магія закінчилась, і ні Тін, ні Шарашка-птиця її дістати не можуть. Однак відповідь лежала на поверхні. Вірніше, сиділа в кріслі водія, поправляючи макіяж.

– Добрий день, Наталю. – Віта дуже сподівалася, що голос не звучить вороже.

– Угу, – хмикнула та, повертаючи дзеркало заднього виду в нормальне положення. – Може, кому й добрий.



Елена Гриб

Відредаговано: 01.05.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись