Агентство "Шарашка та партнери"

Глава 16.1. Кохання звершує великі справи. І страшні

 

19 березня, 00.30

вул. Південна, передмістя

Худорлявий чоловік з перев’язаною головою прислухався до легких кроків за дверима ошатного особняка і постукав ще раз.

– Я знаю ім’я, Жені. Ми більше не помилимося.

Женев’єв виглянула на ґанок і різким жестом вказала на вітальню.

– Все повинно вийти, Ештаре. Часу мало. Ти впевнений у своїй інформації? Мені здається, нам потрібна Єлизавета Зотова.

Ештар неквапливо пройшов до глибокого крісла біля бару і налив собі випити.

– Точно не Елла, – промовив, розглядаючи віскі на світло. – Віктор зраджував їй направо і наліво, а потім викинув її, як обридлу іграшку. Так не чинять з тими, до кого мають сильні почуття.

– Хочеш сказати, ми прорахувалися? Потрібно було вбити Еллу і викрасти Катерину? Маячня! Цю бліду міль він ні в гріш не ставив! Вона сама на нього вішалася!

Келих зі стуком опустивсь на лаковану стільницю, вузька долоня вдарила по твердому підлокітнику.

– Жені… Десять років минуло, а ти ніяк не заспокоїшся? Досить вже себе накручувати.

– Я ненавиджу його! Ненавиджу! Ненавиджу…

Ештар підвівся і неквапливо обійняв господиню будинку. Вона сховала обличчя у нього на грудях, тихо схлипнула…

– Чому я так сильно ненавиджу його? Чому?..

– Відпусти його, сестричко. Це одержимість, а не кохання. Зараз треба думати про інше. Нам потрібен кулон. Потрібен за будь-яку ціну. Послухай, часу мало. Я можу розговорити кого завгодно, розумієш? Тільки скажи! Будь ласка, не захищай його. Він не гідний тебе. Нікчемний черв’як, йому треба повзати перед тобою на колінах, вимолюючи прихильний погляд! Дозволь розібратися з ним! Прошу, Жені!

– Ні! – Жені різко відсторонилась і впала в крісло. – Не смій ображати Віктора! Він недоторканний! Він мій! Знайди те, що зможе його зачепити. Ти впевнений, що у нього немає близьких родичів?

– Нікого. Але я дізнався одне ім’я…

Вона войовничо схрестила руки і задерла підборіддя.

– Хто?

– Не впевнений. Зате точно знаю, що йому небайдужа її доля. Привезти її?

– Спочатку переконайся, що це не підстава. І поверни Алексу його жінку.

– Жені… Просив же не смітити в будинку.

– Вона жива, милий. Поки що. Покажи йому, що ми не жартуємо. Або він зрадить Віктора, або наступним стане його син.

Ештар покинув будинок в поганому настрої. Запхав на заднє сидіння машини замотане в покривало тіло, відкрив ворота… Вирулив на безлюдну нічну вулицю і тихо вилаявся. Досі він ніколи не сумнівався в наказах Женев’єв. Ось тільки дитина… Це було занадто навіть для нього.

Втім, вона давно вже натякала на щось подібне. У Ештара вистачило часу на запасний план. Залишалося лише зважитись і…

Масивна вантажівка, що летіла по зустрічній із вимкненими фарами, крутнулася вбік і знесла автомобіль на узбіччя.

«Хтось грає проти нас», – встиг подумати Ештар, перш ніж навколо розлився важкий запах бензину і світ канув у пітьму.

***

19 березня, 11.00

вул. Волошкова

Телефонувала Люся – питала, чи не прочухалася ще дивовижна ворона. Мовляв, вечір вдався, є бажаючі повторити виставу. Телефонували батьки – перебиваючи одне одного, вимагали звіт про стан здоров’я та/або отримані каліцтва. Телефонувала Маша – збирала гроші на подарунок Аглаї Іванівні в честь дня народження і, заодно, цікавилась, як там поживає «мільйонер».

І телефонував Тін.

Шарашка, бачте, додому не повернувся. Всезнаюча Наталя слухавку не бере, її чоловік кричить благим матом, заявляти про зникнення птаха якось не з руки… Чи вже не птаха?

Вони протеревенили майже годину. Обговорювали погоду, новини, Шаєнну, замовника номер п’ять, якому для щастя не вистачало коханки крутішої, ніж у друзів, і безліч побутових дрібниць. Потім іносвітець згадав про неоплачене замовлення і головною темою стала зникла Зіна.

– А Південна, сім? – Віта ніби на власні очі уявила вчорашню дивну розмову по телефону. – Що там?

Там був приватний будинок. Власник – Ільїн Ілля Ілліч, проживає разом із відлюдкуватою сестрою Ілоною. Люди тихі, ввічливі, тримаються самі по собі. Ні з ким не дружать, ні з ким не ворогують і ні з ким не спілкуються. Іноді приймають гостей, іноді їдуть на місяці. Так, днями до них заходила жінка трохи за тридцять. Вони з господинею пили чай біля відчиненого вікна вітальні і про щось тихо розмовляли. Ні, нічого підозрілого не відбувалося. Гостя пішла через кілька годин – її чорно-біле пальто і шарф бачили сусіди.

– Шарашка і всередині дивився? – Віта відчула розчарування від того, що її наводка виявилась помилковою.

Тін нагадав, що Шарашка не з’являвсь. Іносвітець дізнався про все своїми власними силами. Походив, порозпитував місцевих жителів…

– Може, це не в нашому місті? – припустив невпевнено.



Елена Гриб

Відредаговано: 01.05.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись