Агентство "Шарашка та партнери"

19.2

 

«Слухай своє серце», – вічно повчали фільми.

Ось тільки після хеппі-енду там йшли титри, а не тривало життя. Почуття – поганий порадник, особливо коли поруч коїться щось неймовірне на кшталт шаєннців, ворон, реальних злочинів…

А якщо вірити фактам, то ситуація складалась досить сумнівна.

З одного боку була Шаєнна і все, що до неї відносилося. Далекий загадковий світ вабив своєю дикою красою і атмосферою чужості. Агентство обіцяло пригоди і причетність до чогось значущого. Робити чиєсь життя кращим – хіба не про це Віта мріяла з дитинства? Зовсім недавно вона всерйоз обмірковувала ідею щодо приєднання до Шарашки і Тіна. З їхніми здібностями і її… хм, знанням рідного світу? Нехай навіть так. Разом вони могли б гори перевернути і при належній організації непогано підзаробити.

Віта розуміла, що, відмовившись від цього, буде шкодувати. Кожен із партнерів став для неї дорогим.

Шарашка, наприклад. Іносвітець, справжній аристократ, в періоди занепаду – злісна ворона зі схильністю до небезпечних розіграшів. Без нього нудно й сумно, з ним – нестерпно.

Або Наталя. Блондинка з зовнішністю фотомоделі і дипломом психолога. Вона – яскравий приклад того, що різні світи не поєднуються. Наталя вибирає між буденним і мрією, а в результаті у неї нема ні того, ні іншого.

І Тін. Про нього Віта воліла не думати взагалі. Так, він їй подобався. Так, з ним вона відчувала себе вільною, потрібною і впевненою. Так, це було (хотілось вірити) взаємно. Але…

Тін міг зникнути будь-якої миті – повернутися до Шаєнни, наприклад. До того ж непереборна дистанція в три метри не дозволяла навіть наблизитись до нього, щоб поговорити.

– Землянко, де в тебе чай? – Шарашка прикінчив локшину і почав шукати добавку. – О, печиво!

«Вони такі схожі!» – Віта з розчуленням спостерігала, як він тріскає крекери.

Зовсім інша річ Віктор… Стабільність – ось що він обіцяв. Матеріальні блага, які гарантують комфортне життя для неї і її сім’ї. Саме останнє мало найбільше значення. Віта не обманювалась: і в сучасному світі існували «принци», готові висмикнути улюблену «Попелюшку» з проблем. Але кому потрібні літні хворобливі родичі «Попелюшки»? А Віктор не вважав їх тягарем. Він дав зрозуміти, що збирається про них піклуватися. Можливо, тому, що своєї сім’ї у нього не було? Віта не знала. Але навіть якщо він просто хотів справити хороше враження, йому це вдалося.

Крім того, не варто забувати про Жені.

– Твоя скажена начальниця вже притихла? – ні з того ні з сього поцікавився Шарашка і всипав у чашку третю ложку цукру.

Віта не бажала обговорювати прикрості Аглаї Іванівни, проте була рада переключитись на нову тему.

– Страждає. Не сказала б, що тихо, але їй зараз не до мене.

– Тобто ти не проти.

– Звичайно, я рада, що мене залишили в спокої! Чисто по-людськи її шкода, але…

– Не дякуй.

– Що?!

– Ти ж не думаєш, що її чоловік, який і комп’ютер включити не вміє, справді зв’язався з ескортом?

– Ви?! – Віта, нарізаючи батон, ледь не пройшлась ножем по пальцях. – Навіщо? Це ж знущання!

– Знущання – вірити машині, а не рідній людині. Не скаржся! Тін пропонував замкнути її на кілька днів у вашому підвалі і загубити ключі, а Наталя – накачати заспокійливим і відправити на пенсію. Гей, не ховай масло! І оту банку дістань!

Холодильник спустошився за лічені хвилини.

– І навіщо? – запитала Віта, розмірковуючи, чи відкриє іносвітець консерви голими руками. – Аглая Іванівна скоро розбереться, що до чого, і все повернеться на круги своя. А її чоловік взагалі ні при чому. Тільки нерви людині потріпали…

Шарашка відклав консервну банку і звернув увагу на заморожені крабові палички.

– Не нерви потріпали, а відкрили очі, – повідомив повчально. – Імовірність того, що після сьогоднішнього він поїде до своєї сестри на південь, майже дев’яносто відсотків. Імовірність того, що твоя начальниця з горя заведе коханця в два, а то і в три рази молодшого – шістдесят відсотків. Імовірність того, що на роботі вона протримається не більше місяця – п’ятдесят відсотків, а двох – сімдесят. Зрозуміло, ці цифри легко збільшити. Маленьке втручання тут, кілька слів там…

– Шарашко, ти знаєш, що десь поруч є інші шаєннці? Женев’єв Лієланд і її брат? Вони теж бачать ймовірності?

Він вдавився гарячим чаєм, і довелося стукати його по спині щосили.

– Що за новини, землянко? Де ти почула про новачків?

Віта запевнила, що вони – не новачки, оскільки мешкають на Землі років десять, не менше.

– Звідки ти про них знаєш?! – Шарашка відштовхнув чашку, і та пригальмувала на протилежному кінці столу.

– У них із Віктором конфлікт. Давній. Затяжний.

«І з недавніх пір я в ньому теж беру участь», – залишилося недоговореним.

По-перше, це ще вилами по воді писано. По-друге, Шарашка помчав геть на слові «конфлікт».



Елена Гриб

Відредаговано: 01.05.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись