Ахіллесова п’ята Бульдога

Парад неприємностей

Після повернення із Закарпаття на мене очікували дві неприємні звістки: на нашого кандидата хтось здійснив спробу замаху, а друга мала безпосереднє відношення до Лани Рельс. Але все за порядком.

Ростика Зарембу в нашому імпровізованому штабі я застав із перемотаною рукою, а ще наш кандидат якось дуже обережно пересувався. На моє запитання, що сталося, відповідати не став, а тільки скривився. Але від Ромчика, вийшовши з ним на перекур, я довідався, що на Ростика хтось мав гострий зуб.

– Заремба продовжив свої вечірні розвідки, хоча ми з Влодком застерігали його від цього. На Лазневій його ледь не збило авто – врятувався тільки тим, що відскочив у канаву, яку розрили комунальники, шукаючи місце прориву водогону. Невдало приземлившись, вивихнув руку та зламав два ребра.

– Це, справді, був замах?

– А як ти ще назвеш появу машини на всіх парах на вулиці, де проїзд транспорту заборонений, і фігурку теракотового солдатика під дверима нашого офісу – останнє китайське попередження, совпадєніє?

– Не думаю. А сам потерпілий що каже, номер хоч запам’ятав?

– А сам корчить із себе героя та каже, що то була випадковість. Через перекопані вулиці поблизу Лазневої деякі водії на свій страх і ризик їдуть під цеглину. Сам жартує, що цифр не запам’ятав, що на номері були літери ТН, а якби хотіли його вбити, то задіяли б ТТ, ПМ або АК.

– Ромчику, прослідкуй, щоб більше наш кандидат не вештався нічними вулицями. Зі штабу вези його додому, або нехай тут ночує.

– Та зламані ребра не дають йому снаги до походеньок, але заметано: простежу. Може, вартувало б найняти охорону, або самим влаштувати графік чергувань?

– Подумаємо і над такими варіантами.

Вирішивши проблему з екзаменами для Ратушнячки, я напередодні від’їзду до Сваляви віддав їй залікову з усіма необхідними підписами і гадав, що ця тема закрита раз і назавжди. Але не з моїм то щастям, точніше – не зі щастям Лани Рей, яка притягувала неприємності, як громовідвід блискавки. Навідавшись додому після повернення з поїздки та відвідин виборчого штабу, я дізнався, що синю книжечку з графами для оцінок у Світлани вкрали. Точніше – вкрали у неї жіночу сумочку, залишену без нагляду в духовній семінарії, куди Ратушнячка ходила на зустріч з одним із вчених-богословів.

– Назік, хіба я могла подумати, що в такому святому місці можуть бути злодії?

Що ж, припустити таке, справді, було годі. На щастя, ключі від моєї квартири та мобільний телефон Ратушнячка тримала в кишенях шуби.

– У сумці було щось цінне?

– Окрім залікової – гаманець, парасоля, ключі від моєї квартири і ще трохи речей, які чоловіки називають мотлохом, але без яких не може обійтися жодна порядна панянка. Блін, так помади шкода… І залікової, звісно.

– Грошей там багато було?

– Готівкою – не дуже, а в банк я одразу перетелефонувала, щоб заблокували картки.

Найгірше, що крадіжка сталася напередодні великого примирення батька й доньки. Позавчора Світлана поінформувала Терентійовича, що склала сесію, але він захотів переконатися в цьому на власні очі, побачивши всі підписи та штампи.

– Назік, він нас уб’є. Татко не повірить, зо залікову вкрали. Скаже, що ми це вигадали, аби його здурити і навіть не зателефонує в деканат журфаку.

Замість того, щоб відпочити після напруженого дня, я змушений був пертися проти ночі в «Ретро» – ресторан, у якому збиралися шахраї, злодії та аферисти старого гарту з кількома «університетами» в біографії. Заставши там Валета, дрібного злодюжку, який часто продавав мені кримінальні новини, я довідався (знову в розрахунок пішли долари Ратушняка), хто «пасеться» в духовній семінарії. А ви гадали, що злодії та бандити тільки у Верховній Раді засідають?

Від Валета я взнав, що в духовній семінарії Богу віддають боже, а в людей забирають Кесареве шістки Помідора. Колись Валерій Рудик мітив у кримінальні авторитети, але засипався під час одного з арештів та виказав своїх спільників. Серйозні хлопці списали його з рахунків в викинули зі свого «клубу». Рудик, якого за огрядну тушу називали Помідором, не заспокоївся і зібрав біля себе зграю неповнолітніх шісток, для яких був аналогом Сашка Білого й Ніро Вульфом по інший бік закону. З його оточення я добре знав тільки Муху, хлопчину із багатодітної родини, де тато безпробудно пив, а мама заледве зводила кінці з кінцями. Колись я допоміг Мусі викрутитися з неприємної ситуації, яка вела його до колонії, але навіть після цього він не став на шлях виправлення, продовжуючи полювати на гаманці й телефони забудькуватих та самовпевнених пасажирів міського транспорту.

З «Ретро» довелося валандатися в «Космо-зоо» – зал ігрових автоматів, де Муха просаджував те, що підібрав у маршрутках та тролейбусах. На щастя, того вечора він був там. Дізнавшись, чого я хочу від нього, злодюжка трохи пом’явся, але таки зателефонував до свого шефа. Помідор підтвердив, що залікова Світлани Ратушняк у нього, і що її можна викупити за 100 доларів. Цікаво, чи Терентійович, бува, не провидець…

Старгородский Ніро Вульф, який був мозковим центром зграї малолітніх злочинців, зі своєю свитою гуляв у «Нічному Старгороді» – колись культовому ресторані міста, а нині – одному з генделиків, які порядні люди обходять стороною. Саме туди Помідор і запропонував принести викуп. Маршрутки уже не курсували, а водіїї таксі навідріз відмовлялися їхати на околицю міста – там о такій порі не встигнеш зупинитися, як втрапиш у якусь пригоду. Врешті решт я набрав Ромчика, і той погодився підкинути мене до генделика.



Марко Войт

Відредаговано: 22.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись