Ахіллесова п’ята Бульдога

Деталі спецоперації і програне парі

На початковій стадії цієї риболовлі я заїхав до брата в прокуратуру й поцікавився у Віктора, чи є в нашому місті непідкупний працівник правоохоронних органів, якому витівки Бульдога в печінках сидять. Брат відвіз мене до полковника Кандиби, начальника УБОЗу Старгорода. Обмізкувавши запропонований Влодком план, гроза бандитів, який на всі затримання небезпечних злочинців і рекетирів ходив із голими руками, вніс у нього деякі корективи й погодився виділити своїх підлеглих на його втілення.

Вивчаючи біографію Вадима Пападима, я зауважив у ній певну закономірність – він ніколи не довіряв людям, навіть професіоналам своєї справи, і будь-яке діло (навіть ремонт у своєму помешканні, фарбування машини, тренування команди) намагався довести до кінця самотужки. Про цю рису характеру Бульдога і згадав Влодко, запропонувавши свій план.

Ближче до закінчення робочого дня я обдзвонив усіх своїх колег-журналістів та видав їм анонс, що завтра, о дев’ятій годині ранку, в приміщенні виборчого штабу Ростислава Заремби Володимир Заремба надасть переконливі аргументи того, що його брат помер не фізичною смертю, а в результаті спланованого заздалегідь убивства. І, як доказ, представить свідка цього злочину.

До вечора наш анонс викликав справжню інформаційну лавину. Мій телефон, який я перевів у беззвучний режим, розривало від кількості вхідних дзвінків та есемесок із проханням поділитися ексклюзивною інформацією. Але я купив собі коробку цукерок, тих, що під гаслом «і нехай увесь світ зачекає», рекламують у перерві кінофільмів, і зник з обрію. Мені Кандиба дозволив взяти участь у засідці на Бульдога.

Група затримання на чолі з полковником зібралася у помешканні Ромчика, який погодився стати «живцем». Чим його аргументував Влодко – я не знаю. Пападиму ж до ворожки не треба було йти, аби здогадатися, кого ми анонсували як свідка злочину. Залишалося тільки дочекатися, чи заковтне він нашу приманку.

Я не буду переповідати, як нестерпно довго спливав час, як мене роздирали сумніви, чи є сенс у всьому, що вигадав Влодко, як тремтів Ромчик, лежачи на дивані перед телевізором і як усе це було «по-барабану» хлопцям у масках.

О другій годині ночі тихенько клацнула ручка на вхідних дверях у помешканні Зелика, і за мить тоненький промінь світла проклав шлях для трьох силуетів, які намагалися обережно та безшумно пересуватися по чужій квартирі. Кандиба вирішив, що час завершувати цю виставу тіней – увімкнув світло. На порозі Ромчикової спальні, мружачись від яскравого освітлення, власною персоною стояв Бульдог та два його горлорізи. За мить уся трійця лежала на підлозі зі скрученими руками. Завіса.

При обшуку в кишені пальта Пападима виявили пакетик кокаїну з такими домішками (згодом це встановили у кримінальній лабораторії), від яких Ромчик уже ніколи не вийшов би зі стану ейфорії.

При обшуку в кабінеті Бульдога на тренувальній базі «Олімпу» знайшли футболку з «ґудзиком» і пристрій, який його активує. На ньому залишилися відбитки пальців Пападима. Під тиском таких переконливих доказів прокурор не дав Бульдогу можливості вийти сухим із води, а в суді відмовили адвокатам Вадима Пападима відпустити їхнього клієнта на волю під заставу на час слідства. У горлорізів Бульдога, затриманих разом із ним у чужій квартирі, були свої скелети в шафах, тому, щоб урятувати свою шкуру, вони зливали боса по-повній…

За три дні до виборів, як я і передбачав, Глист скликав журналістів на прес-конференцію, але не зняв свою кандидатуру на користь Ірини Старовойт, а сповна проявив своє гниле нутро. Продемонструвавши журналістам пачку фотографій, на яких у «пікантних ситуаціях» зафіксовані були син Клізми з неповнолітнім хлопчиком та її чоловік із секретаркою, Сашко Попадюк запитав у телекамери, чи має мати й дружина таких персон моральне право балотуватися в мери міста, апелюючи до таких понять, як «моральність», «духовність», «виховання» та «сімейні цінності». До кінця дня Глист залишився єдиним кандидатом на посаду міського голови – Ірина Старовойт самоусунулася під тиском обуреної громадськості. Редактор «Незалежної» знову підтримав не ту конячку… А я таким чином програв Ростику пляшку дорогого іспанського вина, але переможця суперечки цим назад не повернеш…

А далі якась така млявість і апатія до всього, що відбувалося на моїх очах упродовж останніх тижнів, охопили мене, що закортіло відгородитися від усього світу.

П’ятницю і суботу я відлежав удома з температурою 38.6°С, і навіть жодна собака не поцікавилася, чи я ще дихаю. Але, як виявилося, в усьому винен телефон, який я забув перемкнути із беззвучного режиму. До мене намагалися додзвонитися мама, Олена і Ратушнячка.

У неділю, в день виборів, я не пішов на виборчу дільницю, бо не бачив найменшого сенсу у виборах без вибору. Глист стане мером Старгорода навіть тоді, коли лише сам за себе проголосує, а прихильників анекдотів, безперечно, набереться набагато більше. Натомість, трохи поклигавши, я пішов до сусідів-програмістів і потрапив на імпровізовану вечірку, яка батареєю алкогольних напоїв допомогла абстрагуватися від усього, чим я жив з першого дня відпустки. У пелені туману я пропустив декілька дзвінків від мами, від Світлани і від Йосипа Терентійовича. Але навіть сьогодні не став віддзвонювати – і так все зрозуміло: маму цікавить, куди я запропастився, Світлану – чи маю що їсти, а Ратушняка – чи вийду на роботу вже на цьому тижні…

Переглянувши всі записи у своєму щоденнику та в Ростиковому нотатнику, я повернувся на кухню. Вивільнив з-під магнітиків плакати всіх кандидатів і відправив їх у відро для сміття. Натомість дістав із папки «Справа десантника» фото Юрка Орната, яке випозичила мені його сестра, і пришпилив світлину на дверях холодильника все тими ж магнітиками. Що б там не патякала Ірина Старовойт про моральні зобов’язання, є речі, які просто треба виконувати. Залучивши до перегляду справи Юрка всю найближчу родину та кількох впливових знайомих, я маю тверде переконання, що Орнат ніколи не перетнеться у тюремній камері з Бульдогом, якому, з огляду на резонанс кримінальної справи, світить довічне ув’язнення. І не гроші вирішують людські долі, а те, на чиєму боці правда.



Марко Войт

Відредаговано: 22.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись