Англієць у Нью-Йорку

5.

Моллі Паркер ввійшла в кабінет у супроводі жандармів.

Річард Ньюман, старший слідчий у її справі, бачив перед собою високу, струнку жінку років сорока. Знав, що їй лиш трішки за тридцять.

- Доброго дня, місіс Паркер. Мене звуть детектив Ньюман, з цього часу я займатимусь Вашою справою.

- Дуже приємно, - не зовсім доречно відповіла, сівши на запропонований стілець.

«Наче втратила всяке бажання боротись. Дивно, чому не хоче у всьому зізнатись, здається, їй справді байдуже, що буде далі.».

- Ви нічого не хочете додати? У Вас був час подумати.

- Я просто не знаю, що мені додати. Я уявлення не маю, хто хотів смерті мого чоловіка. Але, як виявилось, я ще багато про що не мала уявлення.

Ньюман зітхнув. Зізнаватись не збирається.

- Ви продовжуєте наполягати, що не знали про те, що Ваш чоловік зустрічався з іншою жінкою?

- Не знала я.

- Що Ви відчули, коли дізнались про зраду?

- Я не знаю, справді.

- Здивування?

- Мабуть, ні.

- Злість?

- Ні.

- Розчарування?

Моллі хвилину помовчала.

- Теж ні. Може, швидше жаль.

- Жаль?

- Так, жаль. Що йому хотілось цього.

Ньюман відчув, що не може її зрозуміти.

- А його смерть? Які почуття викликала його смерть?

Вперше побачив її сльозу.

- Пустки.



Квітка Муха

Відредаговано: 27.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись