Англієць у Нью-Йорку

18.

Філіп заїхав за шампанським. Сьогодні у них особливий день. Рівно три роки тому він побачив її вперше, щоб все перевернулось і стало сторчма.

Сью ввійшла в його життя, як дитина, яка не сумнівається в тому, що її присутність завжди доречна і бажана. Але вже за декілька хвилин зрозумів, що навіть це було ілюзією.

Пам’ятав той день від самого ранку.  Ось є він, Філіп, господар своїх думок і вчинків. І так буде завжди. Мовчазний хлопець, який звик спочатку думати, а потім говорити чи діяти.

Філіпу дуже не хотілось їхати на ту вечірку.

- Любий, ну не можна так. Ти ж розумієш, що цей світ не надто гостинний до затятих інтровертів і мізантропів під прикриттям.

Моллі підбирала йому краватку, намагаючись додати цьому до костей британцю хоч трохи американського вигляду.

- Ти справді думаєш, що я одягну оце?

Моллі засміялась.

- Думаю, одягнеш. Але ще трохи побурчиш.

Філіп усміхнувся дружині. Знає його, як облупленого. Добра і мудра подруга. Завжди була такою.

- Моллі, лізь у ліжко, ще бракувало, щоб тобі стало гірше.

Червоне від носовичків обличчя з наче підібраним під колір теплим гольфом сховалось між ковдр.

- Не пам’ятаю, щоб мене так розбирало коли-небудь. І треба ж було такому статись якраз перед твоїм першим виходом в світ американських буржуа післявоєнного розливу.

- Не думай про це вже стільки. Мені здається, ти надаєш цьому надто великого значення – це просто вечірка.

***

Простора зала з височезними стелями чавила людей-комах масивними світильниками, димовою завісою і голосною музикою.

Філіпу захотілось чкурнути звідси якнайшвидше. Бажання було таким нестерпним, що тут же окреслилось в намір. Він передасть свої вибачення господарю, безсовісно скориставшись застудою дружини.

- Вже втікаєте? Сподіваюсь, це не через мене?

В бездоганній матриці Філіпа стався збій, і Моллі йому вже нічим допомогти не могла.

Очі жінки посміхались, вірніше підсміювались. Неговіркий чоловік став мужчиною німим. Привабливий ставний Філіп перетворювався в щось маленьке й непомітне під поглядом ось таких, як вона – впевнених, яскравих і задиркуватих. 

Філіп щось там пробував пробурмотіти, перебираючи ногами в бік виходу.

- Не йдіть. Я тільки прийшла. І я хочу танцювати. З Вами.

Шукав десь всередині звук, але той ніяк не знаходився. Взяла в нього з рук пальто і капелюха і зі словами «дозвольте за Вами повпадати» повісила все на вішак.

А потім вони танцювали. Може, Філіп і не дуже вмів розмовляти, але танцювати він таки вмів.

Танець закінчився. Дивилась йому в очі і посміхалась – не підсміювалась.

- Ну що ж, містере «Як Вас там». Здається, Ви зовсім не такий простий.

Філіп відчув, як всередині щось наростає. Десь тоді вже знав – ось цей момент і є початком його життя. Сторчма.

А зараз треба було б щось відповісти. Але «щось» заховалось і не хотіло показуватись. Очі вловили якийсь рух. До нього направлявся господар вечірки. Філіп зробив крок назустріч.

- Філіп, та що ж таке! Мені передали, що Ви вже їдете. Моллі справді погано? Давайте проведу Вас, хоч двома словами перекинемось.

Навіть не мав змоги озирнутись. Той взяв його під руку і повів до виходу, захопивши пальто і капелюха дорогою. Щось говорив і говорив.

***

Філіп сів у викликане таксі. Якихось півгодини і він повернеться у свій світ – послідовностей і наслідків його рішень. І в цей момент Філіп прийняв рішення, наперед знаючи – наслідки будуть обов’язково. Але потім.

Таксист незадоволено пригальмував. Незадоволення зникло разом з отриманою купюрою.

- Гарного вечора, Містере.

- Не сумніваюсь, так і буде.

Стояв у дверях, відчуваючи, як в ньому борються два Філіпи. Очі шукали ту жінку. Старий Філіп бурчав – і що тепер робитимеш? Ось зараз вийде містер Торнтон і спитає, що ти тут робиш і яким чудом вибрався з пійманого для тебе таксі. Нового Філіпа ситуація навіть смішила – містер Торнтон, Ви щось, плутаєте. То був якийсь інший Філіп.

Філіп вдивлявся в залу, коли спиною відчув її очі. Розвернувся. Була одягнена в легкий світлий плащ, капелюшок і рукавички. Двері відкрились, і за секунду вона зникла. Філіп зник за нею.

***

- Давайте я піймаю таксі і підвезу Вас.

- Не давайте. Давайте прогуляємось.

- Хочете зайти кудись?

- Ну рано чи пізно ми кудись зайдемо, правда ж? А зараз давайте просто прогуляємось.

***

Філіп і Сью стояли на мості. Повернулась до нього обличчям. Дивився на її губи з червоною помадою. Ще мить і він буде за ними. Філіп провів по її губах, залишаючи на своїх пальцях слід помади. Не рухалась, дивилась йому в очі. Він не відводив своїх. Відстань між очима скорочувалась, поки не стало боляче дивитись.

***

Філіп повернувся, коли Моллі міцно спала. Ліг в іншій кімнаті. Не хотів її будити. Ні, не так. Не хотів, щоб вона його будила. Зі сну, в який потрапив. Тепер тільки у цьому сні він і житиме.

***

Вони зустрічались щотижня. Не бачились і не здзвонювались між тим. Завжди домовлялись про час і місце зустрічі наперед. Здавалось, якщо хоч один не прийде, все зникне.

Так тривало біля двох років. Вони кохались, вона говорила, записуючи слова на якусь невидиму плівку в його мозку, щоб вони крутились й крутились - аж до наступної зустрічі.

Йому ставало мало. Хотілось, щоб це переламане створіння дозволило йому зібрати себе докупи.

І десь тоді Моллі поставили діагноз. Він був їй потрібен, як ніколи досі.

***

Філіп під’їхав до її будинку. Тут він був вдруге. Вперше – в день знайомства. Завернув за ріг і став її чекати. Сьогодні вони поїдуть за місто. Відсвяткувати річницю. І проведуть разом всю ніч. Вперше.