Another

6

– Привіт, Лука.

Його вуста здригнулися в легкій посмішці. Так, він теж був радий мене бачити.

Після того, як я «поспілкувалася» з Анею, вона не з’являлася в школі. Але я нікому нічого не розповідала. Нікому.

Було темно й гарно. Я любила ніч. Особливо, коли стоїш на даху багатоповерхівки… Весь міський шум далеко-далеко, ти почуваєш себе відірваним від усього світу. Нарешті в спокої.

Ця багатоповерхівка стала місцем нашої зустрічі. Ми бачилися рідко, але я любила приходити сюди сама й насолоджуватися проведеним тут часом. Це було єдине місце, де я могла добре себе почувати.

– Привіт, Ксеню, – його голос був теплим і приємним, як і раніше…

Ми зустрілися, ще коли я була у шостому класі. Він був у восьмому. Лука був єдиним, хто не звертав уваги на мою маску. Він бачив мене такою, якою я була насправді. І більше ніхто не бачив. Ми почали спілкуватися, незабаром стали друзями. Одного разу він мені показав чудове місце – дах… Відтоді він став нашим місцем зустрічі.

– Ти обрала? – запитав Лука, відірвавши мене від спогадів.

– Так.

– Хто?

– Залужна Анна, учениця 11-Б класу, 16 років.

– Ти впевнена, що саме вона?

– Так. На сто відсотків.

– В який спосіб..?

– Самогубство.

– Ох, жорстоко… Ну, добре, як скажеш. За кілька днів повідомиш наступну.

– Так. За три дні.

***

Я збиралася спокійно йти додому, але наполегливий Діма не давав мені спокою й все хотів провести додому. Дійшовши до якогось роздоріжжя, я вирішила якось спекатися його.

– Пробач, мені зараз треба в іншу сторону, – мовила я.

– А хіба ти не додому?

– Ні… я… хм… загалом, мені треба до «Зевса».

«Зевс» - це тутешній торговий центр. Він першим спав мені на думку. Якраз був тут недалечко, та й Дімі треба було в інший бік іти.

– А, зрозуміло, – хлопець трохи похнюпився.

– Бувай, побачимося завтра.

– Так, до завтра…

Я рушила в сторону торгового, а потім завернула в перший найближчий провулок і рушила додому.

Сьогодні має статися це… десь за пів години.

Я спокійно повернулася додому, зробила всі уроки, відпочила…

Наступного ранку, як завжди повернулася до школи. Усі довкола були якісь збуджені й вражено обговорювали новину. Побачивши мене, підбігли мої «подруги».

– Ксеню, ти чула? – прошепотіла Оля мені на вухо.

– Що саме? – зацікавленим голосом запитала я, хоча вже знала, яка новина ошелешила всіх…

– Аня… – промовила Регіна. – Вчора вона… покінчила з собою.

Я зробила дуже здивований і наляканий вираз обличчя. Хоча насправді мені дуже кортіло посміхнутися.

– Як?.. – розгублено запитала я. – Чому так трапилося?

– Я не знаю… – пробурмотіла Оля.

Ага, звісно. Цікаво, чого ж це вона раптом вирішила покінчити з собою? Мабуть, через своє щасливе життя.

– Сьогодні нас просто повідомили, що її знайшли мертвою під багатоповерхівкою, – мовила Регіна, опустивши погляд вниз. – В районі торгового центру «Зевс».

Цікаве місце обрав Лука. Що ж, нехай. Загалом, яка різниця, де вона вчинила самогубство? Головне, щоб далі план вдався…

– Може, в неї щось в сім’ї трапилося? – стурбовано запитала я, щоб не мовчати.

– Не знаю, – Регіна стиснула плечима.

– А хто з нею спілкується? – запитала я. – Може, її друзі знають…

Погляди дівчат потупилися. Звісно ж, в Ані не було друзів!

– Ви з нею не спілкувалися останнім часом? – продовжувала я. – Ой, здається, ви з нею балакали про щось після математики… Вона ж тоді й на консультації не з’явилася.

Я прямо й бачила, як нажахалися мої «подруги». Звичайно ж, вони тоді з нею так «по-дружньому» поговорили. Бідна дівчинка аж на мені зірвалася.

– Ми не винні… – першою здалася Оля. – Це все Ліна… Вона нас підмовила… першою накинулася на Аню… Це все вона винна.

– Так, вона її шантажувала, – додала Регіна. – Я чула, як вона говорила їй всяку гидоту. І погрожувала… Що завдяки батькові вона…

– Та знаю я все! – я перебила дівчат. – Тут все ясно, що ще говорити?!

Різко розвернувшись, я повернулася в клас. Звісно ж, хто буде брати вину на себе? Дівчата ніколи не визнають, що вони теж були причетні до того, як Аня себе почувала… Ніколи. Усі будуть довкола винні, але не вони.

А взагалі, тут ніхто не винний. Аню ж ніхто з тієї багатоповерхівки не зіштовхував… Вона собі захотіла, пішла й покінчила з собою. Хто винний? Лише вона. В принципі, десь такою була логіка людей, що оточували мене…



Juli Pencil

Відредаговано: 19.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись