- 20 -

Борис Іванович чекав на мене в одному з дорогих ресторанів, що виходив вікнами на прекрасну водну артерію, яка перетинала наше місто.

Чоловік досить тепло привітався зі мною і одразу почав розповідати про причину нашої зустрічі:

- Пане Палмер, я хочу придбати цей ресторан, але його вартість набагато вище оціночної, через декілька раритетів, які виставлені у цьому залі. Прошу Вас поглянути на них і визначити їх орієнтовну вартість, щоб я міг нарешті визначитися чи варто платити більше, ніж потрібно.

- Так, звісно, - кивнув я.

Підкорюючись жесту багатія, до нас одразу принесли мушкет, шматок штурвалу і вишукану статуетку.

- Хм, досить цікаво, - сказав я, після детального огляду речей, під час якого побачив історію часів жорстоких та непередбачуваних флібустьєрів.

- Що там?, - Борис Іванович подався вперед, уважно до мене прислухаючись, щоб не пропустити жодного слова.

- Можу з впевненістю сказати, що всі ці речі так чи інакше мали відношення до славнозвісного французького пірата Франсуа л'Олоне, що ненавидів іспанців, став відомим завдяки першому вдалому захопленню фортеці на суші, яке він очолив. Цей флібустьєр підкорював хвилі Карибського моря десь в середині сімнадцятого століття, він був досить жорстоким, я б навіть сказав кривавим. Серед визначних перемог йому приписують захоплення Гіблартару та Маракайбо.

Залишки руля, який Ви бачите, з його відомого корабля "Какаойер", що можна перекласти як "Майстер какао", іспанського торгівельного судна на шістнадцять гармат, який пірати захопили з вантажем какао та коштовностей, що перевозили до Пуерто-Ріко. Олоне відправив товар на Тортугу, але потім корабель повернули йому і він став головним в піратській флотилії під час нападу на Маракайбо. Відомий флібустьєр сам став капітаном цінного трофею.

Мушкет був серед вантажу, який перевозив ще один іспанський корабель, захоплений Олоне в тому ж поході, судно потім також приєднали до флотилії і назвали "Пудр'єром", тобто "Пороховим погребом". Сам мушкет, швидше за все, використовувався капітаном, або одним з його піратів, під час захоплення Маракайбо та Гібралтару.

Сили піратів були досить суттєвими, тому вони досить легко захопили оборонну фортецю на Голубиному острові, що захищала вхід до озера, на якому розкинулось місто.

Після перемоги, флібустьєри завантажили свій скарб на кораблі і мали повертатися додому, але Олоне вирішив захопити Гібралтар, взявши з собою невелику частину піратів.

Губернатор Гібралтару добре приготувався до приходу непроханих гостей, поставивши до зброї, на захист міста, майже всіх чоловіків, яких міг. Крім цього, він сказав завалити прохід, що вів через густий ліс до міста, і прорубати новий в сторону болота.

В результаті завбачливих дій губернатора, пірати натрапили на серйозний супротив, їх обстріляли іспанці, ще й дорога привела прямо в болота.

Але капітан теж був метикуватим, тому вони зробили вигляд, що панічно тікають, а коли іспанці радісно почали їх наздоганяти, розвернулись і жорстоко вирізали майже всіх атакуючих. В тій битві Олоне втратив менше сотні піратів, тоді як іспанців загинуло біля п'ятисот чоловік.

Ось ця статуетка якраз і була одним з трофеїв, які забрав тоді Олоне з Гібралтару і подарував губернатору д'Ожерону, разом з десятьма відсотками від здобичі, яку пірати отримали під час захоплення двох міст.

Завершивши свою розповідь, я назвав орієнтовну вартість предметів, про які тільки що розповів. Борис Іванович довго крутив золоту статуетку в руках, про щось роздумуючи, а потім підняв на мене погляд, уважно розглядаючи моє обличчя.

- Знаєте, я більш ніж впевнений, що Ви не могли так детально розпізнати ці речі без глибинного аналізу, просто поглянувши на них. В чому ваша таємниця?

- Та ні, все досить просто, ось погляньте, - я торкнувся пальцями до невеликого клейма, малюнок якого зберігся на поверхні штурвалу. - Це знак пірата Олоне, про якого я Вам розповів, а ось тут нижче, малюнки трохи накладаються один на одного, символ торгівельної гільдії з цифрою шістнадцять, що свідчить про тип судна та його оснащення для оборони.

Тепер мушкет, як я вже сказав, він був з іншого корабля, так як саме на "Пороховому погребі" перевозили зброю... крім цього Ви можете помітити зміну відтінків металу на дулі цієї зброї, яка можлива лише під час її тривалого перебування в солоному середовищі, яке потім змінили на амфібіальний ландшафт з підвищеною вологістю, або простіше - на болото.

А з статуеткою все зовсім просто, її зобразили на своїх полотнах декілька художників тієї епохи, що малювали губернатора Тортуги, та й в хроніках, що описують подорожі Олоне, є опис саме цього подарунку.

- Хм, що ж, можливо й так, - Борис Іванович замислено побарабанив пальцями по поверхні столу. - Але враховуючи всі нетипові аналізи, які Ви проводили, я все одно вважаю, що щось тут не так і мені...

Договорити я йому не дав, підскочивши з місця з криком "Лягай", я потягнув багатія в дальню сторону столу, щоб впасти за його масивною основою.

В цей самий момент пролунали постріли і одна з куль розбила келих, який стояв поруч з Борисом Івановичем.

Справа в тому, що, під час останньої фрази мого співрозмовника, я чітко вловив яскраві образи вогню та крові, які зазвичай приходять від агресивно налаштованої зброї, яка готова вбивати в руках схибленого або жорстокого власника. Якби не різкий перепад між врівноваженим бурмотінням інших предметів і цими яскравими картинками, то я б навіть не звернув увагу на випади якогось пістолета, так як навколо нас було досить багато охоронців.

Багатій спочатку ошаліло розглядав мене, а потім, ковтнувши слину, перевів погляд на червону пляму від вина, яка зафарбувала білосніжну скатертину.

- Борис Іванович, Ви живі?, - почули ми голос Влада, коли все затихло. Його господар трішечки помовчав, але коли вся інформація, в голові чоловіка, вирівнялась в чітку лінію, виліз з свого укриття, при цьому вираз його обличчя змінився з розгубленого на дуже розлючений.