Бермудські польоти

3. Острів

 Сонце сліпило. Але яке сонце, коли повіки опушені. І все ж очі відчували цей сліпучий промінь, що пробивався через опущені повіки. Все було в червоному кольорі, що прямо таки пронизував все тіло. З-за цього світла неможливо було зосередитись. Кров пульсувала в скронях, це завдавало більше неприємностей ніж сліпуче світло. Мозок відмовлявся працювати. Одного Василь досяг, він міг починати осмислювати ситуацію, в яку вони потрапили. Але все ще заважало світло, що продовжувало сліпити, і заважало зосередитись. Відключити б його. Смішно звучить – відключити, а що відключити? Ні,  це світло зведе його з розуму. Як позбутись цього пекучого світла? Якщо цього не зробити він і справді збожеволіє.

Стараючись не відволікатись на світло, Василь все ще намагався оцінити ситуацію. Боліли плечі, запобіжні ремені надавили, виконуючи свої функції. Поступово він входив в реальність. Яка вона ця реальність? Можливо на стільки неприємна, що краще до неї не повертатись. І знову це світло. Ну що зробити, щоб позбутись його? І тут мозок, що починав ясно думати, видав ідею, в нього є захисне скло на шлемі. Шлем є, він відчуває його вагу. Рука рухається, це добре. Василь потягся до шлема і опустив скло. Пекучий промінь враз втратив свою негативну дію на очі. Василь тепер міг спокійно оцінити все.

По-перше. Вони в літаку, бо він в кріслі, а це значило, що він в кабіні літака. По іншому не могло бути. Але де Панторов, Селінков? Де товариші, чому не чути їх? Що сталось? По спокою в якому вони перебували, він міг визначати  одне, на даний час вони вже не летять. А якщо вони не летять, то що відбувається? Повний спокій – це погано. Невже вони закінчили політ? Що ж тоді відбувається? Запитання, на які він поки що не має відповіді. Політ закінчується на землі, а він не пригадує, щоб виконував посадку. А коли він не робив цього, то що відбувається. Літак у спокої і невідомо нічого про друзів. Але ж він у шлемі, і може вийти на зв'язок. Чому раніше це не приходило в його голову. Василь на ощеп включив внутрішній зв'язок.

  • Степане, ти мене чуєш? – запитав Василь.
  • Чую. Тільки не кричи і зроби тихіше зв'язок, бо від такого шуму я оглухну, –  відповів Селінков.
  • А Панторов як? – уже спокійніше і тихше запитав Василь.
  • Живий я. Що сталося, чому ми припинили політ? Хтось пояснить мені, що відбувається.
  • Хотів би і я знати, що відбувається, але лиш прихожу до тями.
  • Швидше приходь до тями і роздивись навколо, – порадив Селінков.
  • Не можу. Сонце сліпить очі.
  • Яке сонце? Сонце над нами. Василю отямся.
  • Почекай хвилину. Я зараз розберусь в цій ситуації.

Василь повернув голову, і враз сліпуче світло зникло. Тепер, коли ніщо не заважало можна було оцінити ситуацію, в яку вони потрапили. В першу чергу Василь відкрив очі. Тепер він міг оглянути все навкруги. І справді над головою було блакитне, ні не блакитне, а майже синє небо. Такого неба йому ще не доводилось спостерігати. Без жодної хмаринки, чисте небо, і головне його насиченість кольорової гами, якої раніше він не помічав. А сонце і справді не сліпило, воно пливло по небу трохи збоку від них. Сліпив його відблиск від скла бортового годинника. Василь потягнувся на скільки дозволяли ремені, і відвернув скло. Тепер відблиску не буде і ніщо не заважатиме йому. Він зможе тверезо оцінити все, і прийняти правильне рішення.

Вибравши зручне положення в кріслі Василь на кінець зумів оглянути кабіну літака. Перше, що кинулось в очі, так це незвичне поводження компаса. Він не показував потрібний напрямок, а кружляв по колу, ні на хвилину не зупиняючись. Така поведінка компаса була дивною, і насторожувала. За компасом вони визначали курс свого польоту, а тут він показував, що завгодно, але не північ. Вибрики компаса були незвичними. Він міг крутитись то в один бік, то завмерти на секунду, і продовжити свою прогулянку по колу, а міг і змінити прогулянку в іншому напрямку. Здалося, що магнітне поле землі змінювало своє місцезнаходження.

Прилади теж  показували різні показники. Це могло відбутись при ударі, або інші фактори спричиняли відключення системи. Більш за все відбувся удар, від якого не відразу прийшов до свідомості Яковлєв. Але від удару міг вибухнути бак с пальним, але цього на їх щастя не сталось. Можливо удар був незначний, і все обійшлось, але про це вони довідаються після огляду. Глянувши на бортовий годинник, Василю дещо стало зрозумілим. Стрілки  годинника зіскочили з осі, і тепер перебували на дні скла. Відбулось розмагнічування. Ось чому так дивно веде себе компас. Але такого тривалого, йому ще не доводилось спостерігати, та й такий значний відрізок. Це може викликати  негатив на їх самопочуття. Можливо погана орієнтація в перші хвилини і викликана цими хвилями, а можливо і ні. Подальші події поставлять все на свої місця.

Яковлєв потяг важіль відкриваючи кабіну. В лице знову вдарило гаряче повітря. Вже декілька днів їх приземлення і знайомство з новими землями відбувається з гарячим повітрям, що першим потрапляє до кабіни. Ось і тут теж саме. Що в Анголі, що в Бразилії, навіть пізній приліт до Куби, скрізь їх зустрічало гаряче повітря, розігріте сонцем тропіків. Коли він на кінець відчує рідні аромати рідної землі? Поки лице звикало до повітря, Василь проглянув дошку приборів. Хвилі сильно подіяли на прибори. Горизонтомір показував правильне положення літака. Це добре, єдина хороша новина, за час проведений тут. А от прибор, що відповідав за висоту, вийшов з ладу. Він застиг на позначці 200 метрів, що було неможливе, бо вони знаходились на рівні моря, де показник – нуль.



Alex@ua

Відредаговано: 26.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись