Бермудські польоти

5. Повернення

 Струмок заспокійливо дзюрчав. Фляга підставлена під потік була повна, але Василь не поспішав її прибирати. Одягнений по всій формі, він чекав схід сонця. Можливо це останній день перебування тут. Якщо погода дозволить, то вони полишать острів сьогодні. До цього вони йшли цілий рік. Це був рік боротьби за виживання, пошуків для порятунку, і вивчення незвичних повадок острова. Скільки цікавого і нового вони дізнались тут. Не завжди все було добре, але перемоги, що здобули вони, перекреслили все погане. Настав час прощатись з островом. Василь надіявся, що він зможе повернути їх додому. Для цього є все. Літак в хорошому стані, вони вирахували потрібну кількість нового пального, і тепер все залежало від нього.

Два дні пройшли в підготовці до польоту. Селінков майже не полював. Він використовував заготовлену рибу. Полишати тут рибу, у цій спеці було не доцільно, зіпсується, тому доїдали запас. А вільний час він використав  на випалювання пального. Він це робив навіть в день не зважаючи на спеку. Панторов ще раз перевірив понтони, не хотілось зазнати аварії в день відльоту. А Яковлєв вирахував точно все, і підготував все. В бак завчасно залили воду, приготували каміння.

Кабіну приготували завчасно, тому останню ніч спали на підлозі. Установили лиш два крісла. Одне для Василя, він повинен керувати літаком, інше для Степана. Гоно повинен повертатись на підлозі біля Степана. На Гоно лягала відповідальність заправки. Його кабіна була повністю демонтована, і прикріпити крісло не було до чого. Тому після заправки він перебуватиме у відсіку Селінкова. До вільного бака в носовій частині, Василь стягнув не погану колекцію каміння. Тут були, і маленькі, і один великий, круглі, овальні, а один плоский, і навіть майже квадратний. Вийшла не погана колекція. Вона могла бути і більшою, але Степан вчасно зупинив захоплення Василя.

Вони підготувались у визначений Селінковим час. Затримати їх могла лиш погода. Вони вирішили полишати острів сьогодні, тому Василь вирушив до струмка, щоб довідатись про погоду. Повертатись вони хотіли тим же шляхом, що прилетіли, але вийти точно на курс було важко. Надія була, що при прощальному колі, Гоно вчасно подасть знак Василеві, швидкість повинна бути ще не велика. А там подалі від острова вони зорієнтуються. Може на відстані запрацює на кінець компас.

І ось прояснився схід. А Василя все ще дратувало, що по сонцю острова вони відлітали на північ. Але довго перебуваючи тут він усвідомив, що довіряти острову не слід. Тут все відбувалось навпаки. В цих незвичних явищах слід було розібратись, але не зараз. Вони повинні повернутись. Може пізніше, коли цим зацікавляться, вони повернуться сюди, але с запасом продуктів. Тепер риба для нього на довго буде не бажаним блюдом. А сонце червоним колом виглянуло із-за горизонту. Ось і настав час.

І все ж незвичним видавався день. Може і острів відчуває майбутню розлуку з ними. За рік вони прикипіли один-до-одного. Він ще буде тужити за тихим вітерцем, що незмінно дує на берег, за шелестом хвиль, за блакитним небом, безкрайнім морем. Всього цього не вистачатиме, поки вони не призвичаяться до  нового життя. Але нічого не вдієш, час прийшов. Взявши флягу, Василь рушив до літака, де його чекали.

А біля літака все було готове до відльоту. Літак вони напередодні розвернули, лишилось лиш трохи відштовхнути від берега. Яковлєв присів на пісок. Поряд присіли Степан і Гоно. За звичаєм, посидіти перед дорогою. Панторову не були відомі звичаї друзів, але він звик до того, що у них є дещо незвичне, тому старався все виконувати як вони. Рік разом не пройшов даремно. Панторов добре вивчив мову, і вже міг спокійно вести розмову. Були випадки, коли зустрічались не зрозумілі слова, але якщо не Василь, то Степан допомагали. Вони тепер добре розуміли один-одного. От лише зі звичаями у них відбулась промашка. Але розуміння Гоно було просто неперевершене.

Першим підвівся Яковлєв. Він сам перевірив готовність літака до польоту. Він погладив свою бороду. Згадалось, як вчора вони приводили себе в порядок. Селінков на плоскому камінні підточив ніж, і вони по можливості укоротили волосся, і підрівняли свої бороди. Це було неприємно. За рік ніж втратив свою гостроту, і як не старався Степан, а відновити попередній стан не зміг. Відрізання волосся було екзекуцією, Василь ледь витримав, а з бородою було ще гірше. Потім всю ніч відчував недавнє гоління. Дзеркал у них не було, тому і сміялись з вигляду один-одного. Не вийшло привести себе у хороший вигляд.

Вони відштовхнули літак подалі від берега. Поки хвиля не повернула їх, всі зайняли свої місця. Поки опускалось скло, Гоно проробив заправку. Василь подав сигнал, і відчувши поштовх Степана, запустив двигун. Той лише чмихнув. Василь знову відчув поштовх. Він включив внутрішній зв'язок, і заспокоїв, потрібен час, щоб газ досяг потрібного тиску. Друга спроба була вдала. Двигун запрацював. Поки літак набирав оберти, Василь вирівняв його рух паралельно берегу. Тепер головне, аби Гоно не пропустив маяк, щоб вони точно вийшли на курс.

Літак швидко набрав потрібну для зльоту швидкість. Василь з легкістю підняв його в повітря. Роблячи прощальне коло над островом, він не випускав із виду червону цятку, і перш ніж Гоно подав сигнал, він різко розвернувся і ліг на курс. Пролітаючи над помешканням він похитав крильми. Літак набирав швидкість, час збільшувати висоту. Острів уже розтанув, немов його і не було. І в той час коли Василь хотів збільшити висоту, перед ними знову постала стіна. Все це відбулось так несподівано, що Яковлєв навіть не встиг зреагувати. Вони знову врізались в неї.



Alex@ua

Відредаговано: 26.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись