Бермудські польоти

8. Ідея повернутися. Розмова з командиром. Підготовка перельоту

Домашні ще спали, коли Василь вийшов на пробіжку. Сонце лиш виглядало із-за горизонту. Його ще не було видно, високі будинки закривали його. Василеві не потрібен був годинник. Він всі всім єством своїм відчував схід сонця. На столі синіми вогниками висвічував годинник. Яковлєв одягнувся і тихо вийшов, щоб нікого не будити. Нехай відпочивають. Вчора довго говорили про все, що завгодно, якби тільки відійти від теми повернення на острів. Довго сиділи за столом. Потім племінник включив телевізор. Те що Василь побачив, ввело його в шок. Для інших це ж було звичним. Ще раз підтвердилася теорія, що він тут зайвий.

Василь вибіг у дворик. Не встиг він як слід розім’ятись, як з’явилась Марина. В кросівках, шортах і полосці, що прикривала лише груди. Вона запропонувала перейти в парк, там і доріжка для пробіжок є, і повітря чистіше. Під час пробіжки Марина підозріло розпитувала про острів, як виявилось її знайомий науковець цікавиться Бермудами, і особливо їх історією.

Біля невеликого ставочка вони перейшли на крок. Василь поділився параметрами, хоча не був впевнений на всі сто, за якими вони потрапили на острів, і запропонував вченому звернутися на пряму. Трохи відпочивши вони продовжили пробіжку. Спочатку пустинна доріжка поволі наповнювалася людьми. Всі в легких кросівках, футболках і шортах. І знову Василь виділявся, бо був в важких черевиках і в армійських штанях.

Після душу Василь вийшов до своїх. Надя готувала на стіл, Степан сидів і тримався за голову, таки перебрав попри попередження Василя. Племінник же усівся за комп’ютер. З самого ранку, краще б пробігся, або книгу відкрив, а то псує зір. Що за молодь?..

Після сніданку Василь попросив подзвонити в частину, щоб його забрали. Та Степан не дозволив йому «Трястися в грузовику». Тому пообіцяв відвезти з вітерком – на мотоциклі. Він взяв Василя і потягнув його, показати свого красеня.

Техніка і справді вражала. Це не «ИЖ» чи «Ява», це був витвір мистецтва, якогось японця. Василь зачаровано оглядав його з усіх боків, Степан тільки задоволено посміхався.

Мотоцикл швидко набирав оберти. Вони швидко «пролетіли» по знайомих місцях і добралися до частини. Там Степан дав телефон для зв’язку. І пообіцяв, чим може допомогти, навіть якщо плани про повернення до острова не зміняться. Помахавши на прощання Степан поїхав до міста.

Селінков лежав на ліжко, прости дивлячись в одну точку. Весь вигляд друга був байдужий до всього. Вигляд друга ще більше переконав Василя в правильності його думок, та чи підтримає його Селінков?

  • Може досить киснути? – Василь поклав руку на плече друга.
  • А що робити? – Степан сів на ліжко, - Доки все розгребуть, пройде чимало часу. Чим займатися? Раніше в польотах час пролітав. А зараз? Лежати і чекати поки рішать, що робить з таким чудом, як ми.
  • Правильно підмітив – ми невідоме чудо. А щодо повернення на острів?

Селінков підняв здивовані очі на Яковлєва. Видно було, що це питання було для нього несподіваним. Він спробував його оцінити. Якась весела нотка пробігла поглядом, але враз згасла. Він уважно подивився на серйозного Яковлєва. Потім відмахнувся, немов від марева і притухлим голосом промовив.

  • Мені не до жартів, Василю.
  • А я не жартую. Поки ти тут кис, мені досить було один день побути в місті. Туга за островом все сильніша, а світ що відкрився все більш відштовхує. Побував би в місті добре б усе зрозумів би. Все що ми знали счезло. На разі розпуста, що льється з екранів вскрізь. Наче не в Україні, а не відомо де. Я вже твердо рішив вертатись.
  • Ти серйозно? І думаєш це можливо?
  • Поки не знаю. Треба поговорить з Можаєвим. Може переконаємо його, хочаб дослідити острів.
  • Ти хочеш сказати, знайти відповіді на питання, що задав нам острів.
  • Да. Це буде головним аргументом. А для початку треба поговорити з Можаєвим.
  • Добре.

Селінков враз почав себе приводити в порядок, зняв футболку, одягнув легку сорочку. Вмився і причесав волосся. Провів рукою по легкій щетині і махнув рукою. Василь і сам не міг звикнути до асортименту засобів для гоління. Тут і піни і гелі і бритви з двома трьома лезами…

Виходили вони при повному параді. Хоча Василь шкодував за своєю старою формою. Вдома була запасна, але де вона, Надія забула. Хоча погони, відзнаки і медалі вона зберігала в тій же шкатулці. Після того як всі вже набенкетувалися Надія з Василем пішли в кімнату де Надя показала все що зберігала про Василя. Тут була і шкатулка і фотоальбоми. Вони переглядали їх. Тут були і фото з Анголи і фото друзів по полку. Не було лише де Василь в кабіні літака. Але нові моделі, секретна інформація…

Більше уваги Василь приділив новим фото. Вони всі були кольорові. По них він прослідкував за життям сестри. Ось одруження, народження племінника. Фотографій було багато. Спочатку Василь подумав, що Степан любитель фотозйомки, але виявилося, що зараз фотографія це дуже просто. Навіть на побілку можна фотографувати, з’явились нові цифрові фотоапарати. Є у місті й спеціальне ательє котре друкує фото протягом дня. Також виявилося що й відеокамери дуже розповсюджені. Один із свіжих записів племінник прокрутив на комп’ютері.

На застіль Марина була поряд. І як не старався Василь бути джентльменом, але Марина більш йому допомагала. Вона зразу ж підтягнула до них салати і частувала Василя. В одному приємному на смак, Яковлєв виявив щось знайоме. Щось, що нагадувало острів. Маринка схаменулась – це був салат з крабовими паличками.

В основному все пройшло добре. Василя вітали з поверненням. Задавали багато питань на шталт, як так. Маринка зачаровано слухала його. Що так зацікавило дівчину, він не знав, але не помітити зацікавленість, було не можливо. Все це не спроста. Але зараз, не час. Зараз вони йшли до Можаєва і це цікавило його більше.



Alex@ua

Відредаговано: 26.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись