Безмежжя минулого

«Омріяний вступ»

  Все складалося не дуже добре. Із Мелісою я не спілкуюся, знаю тільки, що вона поїхала здавати екзамени  до вступу. Метью пару разів дзвонив мені, але я не хотіла чути його голос. Єдиний, хто поки що залишився - це Хлоя. Правда вона була дуже заклопотана і зайнята, бо влаштувалася на роботу і вирішила не навчатися далі, а закріпитися на постійне робоче місце.  Не знаю, що там за робота, але це не важливо. Я сьогодні збираюся їхати в «Академію мистецтв», щоб пройти конкурс для вступу. Я впевнена, що конкурс пройде на відмінно і місце у танцювальній академії буде моїм. Я вже уявляю як там навчаюся.

  "Головне – дожити до вересня, дотягнути,

Не розучитися дихати, не збожеволіти.

Ходити нічними містами, наче заблукані душі, переходити

З однієї порожньої вулиці на іншу – це наче розглядати

Старі фотографії, де поруч тебе померлі друзі,

Кидати недопалки у воду, раптом змерзнути, підняти голову й

Зрозуміти, що насправді дивишся вниз, що там так само

Ходять ті, кого ти колись втратив, так само мерзнуть, так само

Нервово курять, і така порожнеча між вами, і таке холодне повітря;

Головне – дожити до осені, дихати,

Іноді плакати, бути як завжди сильною,

бути душею компаній, приязно всім вітатися, лише

іноді плакати, кусаючи губи, головне –

дожити до осені, не пов’язати мотузку в самотній кімнаті, не

збожеволіти, дихати, головне - не піти під воду, не відчути,

як тепла омана крові стікає шкірою; Головне – пережити ці ночі, можна:

Курити, читати, розбивати щось, різати, кричати, іноді

Плакати, лежати у теплому ліжку й знову плакати, Головне – дожити до осені, чимось займатися,

Читати хороші вірші, кохати  когось, – головне – дочекатися осені,

Жовтого листя, спокою, щоб можна було знаходити на землі

Яблука, теплі і втомлені.

швидко дихати, уявляючи себе в танці –

Це найкраще, що в мене є. А потім танцювати, так легко й гармонійно зливатися з музикою, забути про все, і тільки танцювати, танцювати душею і серцем".

***

- Доброго дня, як вас звати?

- Привіт, я Кейт. Кейтлін Мейсон.

- Добре, Кейт, що ви розкажете про себе?

- Я закінчила 11 клас, обожнюю музику та рухи. Мене завжди зачаровує, як плавно, легко та витончено рухаються деякі люди. І це стосується не лише танцю, а й життя, звичайної ходи якоїсь особи. А найбільше я обожнюю осінь, у цю пору року життя набуває сенсу, якось хочеться жити, думати і дихати, таким свіжим, після дощу повітря, наповнюючи легені спокоєм.

- Кейт, ви романтична особистість. А скажіть, чим ви нас сьогодні здивуєте?

- Я буду покажу вам танець "Забуття", власної постановки.

- Хм...ну що ж, дуже цікаво. Прошу, будь ласка, розпочинайте, - сказала мені дівчина з оцінюючої комісії.

Музика ввімкнулась, а я вже стояла в початковій позиції. Згадавши весь біль, який я відчула за останній тиждень, почала танцювати. У цьому танці треба було передати цей біль усим: і мімікою, і емоціями і головне рухами, але вирватися з кайданів та забути цю тяжість душі. Я танцювала і думала, згадувала Метью, його слова та вчинки, згадувала Мелісу, Хлою і саму себе, яку ніколи не знала по-справжньому. Ці думки надавали сили, давали змогу пережити все знову і відобразити це, показати в танці.

    Музика закінчилася, я поклонилася комісії та приготувалася уважно слухати зауваження.

- Ну що ж, Кейтлін, ваші рухи були дуже легкими, живими та гармонійно поєднувалися з емоціми. Ви ніжна дівчина і саме таким був і ваш танець. Історія вашого життя стала зрозумілою через танець. Браво, Кейтлін!

- Дякую, мені дуже приємно чути це від вас.

- Я кажу вам так, як є насправді, але в мене є ще декілька запитань до вас. Не заперечуєте?

- Так, звісно, що вас цікавить? - вічливо відповіла я.

- Скажіть, звідки в такої, настільки юної, дівчини так багато болю та відчаю? Я розумію, що це особисті та інтимні запитання, проте ми повинні знати про вас максимум інформації, аби в подальшому, якщо ви вступите до нас, не поставити вас в таку хореографічну постановку, яка визве у вас хвилю емоцій і призведе до поганого кінця. У нас бували різні випадки, тому дізнавшись усі тонкоші вашої психіки і нюанси життя, нам буде легше зробити вибір та розприділити вас у групи.

- Я зрозуміла.Так, я відповім на ваше запитання. Пів року тому, я потрапила в автокатастрофу і втратила пам'ять. Зі свого минулого я не пам'ятаю взагалі нічого. Лише одну людину, яка мене зрадила і  завдала біль.

- Співчуваю вам. Це, мабуть, дуже тяжко не знати, ким ти був раніше, що любив і про що мріяв.

- Мабуть, бо ж я не знаю як це, коли тобі відомо все, з самого дитинства про власне життя.

- Ви намагалися якось дізнатися про те, що було до аварії?

- Так, але кожен говорив по різному, ніхто не хотів казати правду. Спочатку всі були зі мною, дружили, спілкувалися, підтримували, а в наслідок - не залишилося нікого, з ким можна поговорити. І залишитися самою в місті, де  маєш безліч знайомих і друзів, але нікого не пам'ятаєш, насправді, найгірше що може бути.



Daria Korzh

Відредаговано: 21.03.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись