Блюз серця

Глава 1.

Мої любі читачі, нагадую Вам, що копіювання даного тексту або його частини є порушенням Закону про авторське право, розділ V, стаття 50

Якщо Вам зустрінеться подібний текст будь якою мовою на інших інтернет ресурсах - велике прохання поставити автора до відома. Буду Вам щиро вдячна. Приємного читання! Мої історії лише для Вас.

 

Буває ж подібний ранок... Здається, ніщо не віщує, що наступаючий день буде чимось відрізняться від ряду попередніх, але від самого пробудження ти раптом розумієш, що щось йде не так... Цього ранку Ірина прокинулася в дуже поганому настрої. І з чого б це?! Мобільний на тумбочці біля її узголів'я повинен був її розбудити як зазвичай, але, схоже, він вночі розрядився. Сонце, яке боязко проникало крізь жалюзі, незвичним чином висвітлювало кімнату, і її мозок негайно послав їй тривожний здогад.

- Чорт! Котра година?

Вона схопила телефон і, не отримавши відповіді, зістрибнула з ліжка і в поспіху вдарилася мізинцем ноги об ніжку тумбочки. Виючи від болю і гніву, вона покульгала на кухню, де великий настінний годинник підтвердив їй те, чого вона боялася.

- Десять хвилин на дев`яту! Жах!

Менш ніж через годину у неї була призначена зустріч з клієнтом в юридичній фірмі, де вона працювала. І не з простим клієнтом, це була її перша самостійна справа. Її бос, Костянтин Литвинов, був власником адвокатської контори «Литвинов і партнери» і мав репутацію суворої і вимогливої людини. Він "довірив" їй цю справу так урочисто, як ніби віддав своє життя в її руки. Скільки зубів заскрипіли від заздрості під час тієї наради, вона навіть боялася уявити, ніхто не оскаржував рішення боса віддати справу новачку, але вона знала, що багато хто чекав її провалу. І цей провал може бути близько, якщо вона не поквапиться!

Вона кинулася в душ, схопивши зубну щітку, щоб заощадити кілька дорогоцінних секунд, одночасно приймаючи душ і чистячи зуби. Ледве висохла, вона швидко вдягла строгий костюм кольору какао і пару колготок ... Стрілка! Вона подумки процитувала всі відомі їй лайки, кидаючись на пошуки нової пари. Восьма двадцять дві. Більше немає часу на макіяж. Вона схопила свою косметичку і кинула її в сумку, а також мобільник і гребінець, вирішивши, що за кермом вона спробує навести красу. Якщо вона поспішить, вона все ще зможе приїхати вчасно.

Завівши двигун, вона механічно шукала свій мобільний, щоб повідомити про затримку Тетяні, секретарю фірми, і тільки тут згадала, що телефон розрядився.

- Що за чортів день сьогодні почався?! - спалахнула вона, вирулюючи зі стоянки, ледь не знісши шлагбаум, який сьогодні підіймався надзвичайно повільно.

Вона намагалася заспокоїтися, подумки рахуючи світлофори, які відділяли її від офісу. Всього шість. Перший сяяв яскраво-зеленим, і рух був набагато менш інтенсивним, ніж зазвичай. Вона, радіючи заощадженим секундам, повернула праворуч. Другий світлофор, менш схильний до співпраці, був червоним, до того ж попереду заглох іржавий жигуль, водій якого намагався його відштовхнути ближче до узбіччя. Вона скористалася можливістю, щоб дістати косметичку і підфарбувати очі, одночасно дивлячись в дзеркало і на світлофор. Вона пройшлася щіткою по волоссю, подумки дякуючи своєму перукареві за те, що вона її переконала зробити каре замість її каскадної зачіски, яку потрібно було щоранку укладати феном. Вже, нарешті, рушаючи, вона встигла провести помадою по губах. Восьма тридцять чотири.

Три наступних світлофора, напевно, відчувши її стресовий стан, зглянулися над нею і швидко перемкнулися на зелений при її наближенні. А ось останній відрізнявся особливою злошкідливістю: буквально в декількох метрах від її машини він прощально моргнув зеленим і перемкнувся на жовтий. Ірина натиснула педаль газу в надії проскочити це чортове останнє перехрестя, тим більше, що на цій вулиці майже не було машин.

- Це жахливо! Я вперше порушую правила! Сподіваюся, тут поблизу немає поліцейських.... - пробурмотіла вона, кидаючи погляд на всі боки. - Фу, все гаразд ... Хай йому грець! Але хіба він не бачить мене, ідіот?

Здається ні. Ліворуч з`явився автомобіль, який, напевно, також поспішав як і вона, тому що рушив на жовтий сигнал світлофора і стрімко до неї наближався. Ірина спробувала ухилитися від величезного BMW, вивертаючи кермо, але зіткнення було не уникнути. Дві машини сильно вдарилися одна об одну, почувся скрегіт металу. Добре ще, що удар припав побіжно, тому що водієві BMW вдалося в останній момент дивом розвернути свою машину боком до її старенького Форду. Вона відразу ж вискочила з автівки, розлючена як тигриця, і почала оглядати ступінь пошкодження. Розбита фара, відірваний бампер і трохи пом'ятий капот. Могло бути й гірше. Водій BMW, високий плечистий чоловік підійшов до неї, такий же роздратований. Але перш ніж він встиг щось сказати, Ірина налетіла на нього мало не з кулаками:

- Дідька лисого! Ти що сліпий?! Хіба ти не бачив, що я їду? Не можна рушати, поки машини з перехресної вулиці не закінчать рух на перехресті!

- Вибач? Ти жартуєш? - його очі кидали блискавки. - Ти знаєш, що щойно проїхала на червоне світло?

Ірина спробувала заспокоїтися:

- Воно було жовтим, а не червоним.

Але водій BMW остаточно втратив самовладання, розглядаючи пом'яте праве крило своєї машини:

- Воно було червоним. Це ти або сліпа, або дальтонік?

Ні, та ким він себе уявив?! Вона з роздратуванням відкинула пасма волосся з обличчя, підняла підборіддя і рішуче повернулася до нього, готуючись йому різко відповісти і поставити на місце, коли раптом зрозуміла, що лють на його обличчі поступилася місцем подиву, навіть ступору.

- Кіра? - схопив він її за руку.

- Вибачте? - від несподіванки вона перейшла на «Ви», а її очі від подиву зробилися круглими, як блюдця.

Проте він, здається, не почув її і не помічав її розгубленості, а продовжував запитувати тремтячим голосом:



Надія Голубицька

Відредаговано: 28.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись