Booking hangover. Відгуки

Люко Дашвар «Село не люди»

Анотація:

«У селі все про всіх знають. Нічого не приховаєш. Тим більше – палку пристрасть дівчини-школярки Катерини до одруженого чоловіка Романа, батька її однокласника Олександра. Але невдовзі хлопець гине. У його трагічній смерті звинувачують Катю. Дівчина страждає. Та біда одна не ходить... Куди подітися засудженій громадою, наляканій та самотній Каті? Чим завершаться поневіряння нової Лоліти? Чи знайде вона своє щастя? Чи вистоїть під жорстокими ударами долі? Всевишній знає правду і не покине невинну душу на поталу юрбі».

Усвідомлення, що окрім «почати читати» Люко Дашвар, я змогла ще й «закінчити читати», прийшло до мене так само неочікувано, як, власне, і бажання написати відгук.

Не знаю, чи зруйнує він усталений стереотип про авторку (може, він існує тільки в моїй голові?), але скажу одразу: «Село не люди» — то не про збочення. Запитаєте, про що тоді?

У двадцять першому столітті, в епоху інтернету та електроніки, нам торочать, що бути безграмотним (мається на увазі не відмінювання іменників або таблиця множення) — страшенний сором! І зло. Навіть Волан-де-Морт у порівнянні з ним нервово палить десь у куточку.

Однак Люко Дашвар нагадує, що зло — воно й в Африці зло, а вчинки, скоєні внаслідок нещасної безграмотності — окрема тема. Біймося краще грамотного зла.

Село Шанівка, де мешкає головна героїня Катерина та її вже надто дорослий коханець Роман, справляє враження місцини дикої, забитої та із страх яким неосвіченим населенням (не підти до школи, бо на городі повно роботи — цілком прийнятне явище там).

Коли раптом — і сучасні, кмітливі, освічені кияни Ігор та Денис відвідують село з метою дослідити місцевий курган та зібрати рідкісних народних пісень.

Вони налякані речами, що коються: і
дивним ставленням селян до дівчинки-янголятка Катрусі, і загалом їхньою поведінкою, і умовами, в котрих змушені  гостювати, і менталітетом.

Гіпнозу Люко Дашвар я таки скорилася...

Бо те, про що йдеться в анотації — квіточки. Квіточки у порівнянні із тим,  що насправді має засуджуватися, і не лише на словах. Ви зрозумієте або здогадаєтеся, до чого я хилю, коли подужаєте принаймні половину книги. Але підкреслю: згадані в анотації події та перша половина історії ні в якому разі не виправдовуються. Навіть на фоні того, що станеться потім, у другій половині.

Акцент не на цьому і водночас на цьому. Не на безграмотності і водночас — на безграмотності.

                                          

Сказати, сподобалося мені чи ні, я не можу. Просто маю ще один прочитаний твір, ще одне знайомство з письменником. Напевно, то на краще, коли певні речі залишаються без оцінки (мається на увазі не якість книги як літератури). Однак поставитися байдуже, думаю, не вийде ні в кого. 

 

 



Maria Lee

Відредаговано: 06.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись