Брама в антисвіт

Розділ ХІV

Розділ ХІV

 

Любеч. 1701 рік. Квітень.

Перебування у Любечі несподівано затягнулося, і то не з вини Брюса. Хоча він і чув від Івана багато цікавого про цей стародавній град над Дніпром, проте дійсність виявилася значно кращою. Навіть несподівано кращою.

У Любечі жили щирі, приязні, веселі і доброзичливі люди, які завжди співали – і в роботі, і на відпочинку. Звістка про те, що до Богуша приїхав брат із самої Москви, швидко розповсюдилась містом. Відтак родичі, сусіди, друзі та куми негайно почали запрошувати прибулих на гостину. Іван не міг нікому відмовити – так не годилося чинити із земляками, тож скрізь й усюди ходив разом зі своїм паном. Для щедрих господарів відвідини оселі вельмишановним поважним гостем з Московії, ще й не москалем, а справжнісіньким шотландцем, нащадком справжніх королів, – було ніби справжнє свято. Відвідуючи будинок господарів гості ніби висловлювали і демонстрували їм свою особливу шанобу. Тож гостювання у Любечі затягнулося на цілий тиждень.

Десь на четвертий чи п’ятий день Брюс зауважив, що через силу застібає ґудзики своїх бриджів. Краї штанів ледве сходилися на його череві. Яків не мав схильності до огрядності, тому цей факт неабияк здивував шотландця, а трохи згодом і налякав. Він раптом усвідомив, що просто погладшав за ці кілька день від постійного гостювання та сидіння за столом. При дворі царя Петра Олексійовича любили влаштовувати різні учти та бенкети, проте там більше пили, аніж їли, і вигляд геть пʼяних підлеглих неабияк втішав монарха. Тут все було інакше: так, питва на столах було вдоста, але ж різних наїдок і закусок просто не злічити. Здавалось, що місцеві жителі лише те й роблять, що їдять – зранку, в обід, увечері, ще й поночі. Край був геть багатий на різне їдло, іноді могло здатися, що у кожному кишлі є власна скатертина-самобранка, на якій їжа з’являлася раптово і у великій кількости, достатньо було лише про це подумати. Бенкети були настільки пишні, що у невибагливого католика-протестанта Брюса очі ставали розміром з королівський таляр. Борщ, гуска з яблуками, галушки, запечене порося з гречкою, вареники із сиром та ягодами, книші з часником, пиріжки з м’ясом, кров’янка, солоні огірки, квашені яблука та капуста… Самий лише перерахунок страв, якими пригощали хлібосольні любечани гостей у власних садибах, займе чимало часу. Пили горілку, вино, пиво, наливки – слив’янку, вишнівку, тернівку… Допоки розум був тверезий Яків намагався запам’ятати назви страв, що стояли на столі. Та вже після третього чи четвертого келиха усі потуги та зусилля сходили нанівець – генералу залишалось лише просто ремиґати і ковтати, начинятись, всотувати та вбирати у себе все, що бачили очі і що сприймали на дух ніздрі. Таке немилосердне знущання над шлунком не могло не датися взнаки – шотландець скоро почав гладшати. Разом з усвідомлення цього факту до голови Брюса прийшло й інше розуміння: звідси треба тікати і то якомога швидше. Прагнення було і суто прагматичним: викохавши собі на українських харчах черево Якову доведеться неабияк витратитися, адже після повернення додому неодмінно доведеться замовляти собі нові плаття та мундири, а послуги кравців та швачок коштують не дешево. Вже зараз існувала небезпека того, що генерал завтра чи післязавтра може просто не влізти у власні бриджі, камізельку чи каптан. Якщо ж зараз не втекти звідси, то за тиждень Брюс ризикує не вміститися і у власній кареті.

Стурбований своїм фізичним станом. Брюс поділився власними міркуваннями з Іваном. Проте той у відповідь лише весело розреготався.

  • А воно так і є, Якове Вілімовичу! Тут така традиція – пригощати гостей, тож вибачте за щедрість. А штаньми не переймайтесь – видамо вам наші штани – козацькі. В них вісім ліктів тканини, тож вистачить обгорнути будь-чиє черево. Та й карету наші майстри за потреби підрихтують: тільки накажіть – розширять одвірки, нові двері вистругають – ширші. Влізете до кабіни – я вам обіцяю.

Брюс очманіло слухав свого конюха і не міг збагнути – той жартує чи ж говорить цілком серйозно? Іван зрозумів стан господаря, тож весело усміхнувся і мовив, намагаючись заспокоїти генерала:

  • Тут у нас так прийнято: гість – то шанована людина. Він приїхав здалеку, тому зустріти його, пригостити під образами на покуті – то святий обов’язок для господарів. Ми тут так живемо: п’ємо, але не впиваємося, їмо, але не об’їдаємося, працюємо, проте не вбиваємось. Ми все робимо із задоволенням, як Господь наказав, адже людина не мусить бути рабом своїх звичок чи діяльності.
  • Іване, я приїхав сюди по глину, а не по зайву вагу на бренному тілі. Я царський бойовий генерал, а відчуваю нині, що не ладен навіть у сідло сісти. Кінь мене не витримає.
  • То їздитимете у кареті. Чи й не горе! – парирував кучер.
  • Іване, це не смішно. Твої земляки – дійсно люди добрі й гостинні, але ще пару днів таких пишних учт, і я геть забуду, навіщо взагалі сюди прибув. Тут у вас суцільні свята і застілля.
  • Ну то все так як у государя Петра Олексійовича.
  • Ні, не так. Тут, у вас, якось все інакше, по-людськи, без примусу, душевно. Без матюків, бійок, неподобства і безтямних тіл. Жінки та чоловіки усі разом за столом, а поводяться чемно, хай скільки вип’ють. Посуд ніхто не б’є, по кутках в оселі ніхто не мочиться, на подвір’ї під парканом не спить.
  • Все вірно. Це Гетьманщина! Тут так прийнято. Ми ж люди, а не свині.
  • Глину ми коли копатимемо? – Брюс демонстративно перевів розмову на інше.
  • Післязавтра.
  • А чому не завтра?
  • Бо завтра ми підемо на весілля – одружуватиметься син гетьманського сотника. А після завтра, по обіді…
  • Чому не зранку?
  • Бо зранку весілля.
  • Ще одне?! – Брюс навіть важко ковтнув повітря від думки, що від самого зранку знову доведеться сідати до столу.
  • Ні. Те ж саме. Але у нас така традиція – продовжувати його наступного дня. Циганщиною звуть. Купатимуть у болоті сватів – свекра зі свекрухою та тестя з тещею.
  • Купатимуть у болоті? Навіщо?
  • Так прийнято. Їхні діти вже не діти, а дорослі чоловік із жінкою. Тож зранку весілля, а по обіді я організую людей і ми накопаємо глини.



Володимир Сіверський

Відредаговано: 15.09.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись