Буревісник

Частина третя

Їхали недовго. За підрахунками Буревісника - півгодини.

Станція закоренилась в приземкуватій печері, крізь яку проходила мощена стежка. Із стелі густо звисали сталактити, тому хлопець йшов згорбившись.

- Повітря стає чистішим. Ми майже вибрались з цієї діри. – дав про себе знати Буревісник.

- Не тупий. Сам відчуваю. Це моє тіло і я прекрасно ним керую. Твої зауваження недоречні.

- Ти забув, що я зітканий із спогадів про тебе? Тепер усвідом, як тебе бачила Френа.

- Закоренілим снобом? – випалив Тремор, оминаючи наступний сталактит.

Стежка звернула ліворуч. Яскраве світло вибухнуло в чоловічих зіницях. Примружився. Долонею прикрив очі. Коли призвичаївся (досі стояв у тінях гроту), Тремор узрів пункт свого призначення.

Едем. Благодатна рівнина.

Колишня домівка.

Перший бастіон Господнього творіння. Тут жили предтечі, древніші за його улюбленців  Адама і Єву.

- Не думав, що знову побачу Едем. – хлопець мовив собі під ніс. Очі жадібно ловили барви й аромат квітів. Високе небо одягнулось в зефірні хмари. Сад тремтів зеленими хвилями високих трав. Подекуди із них виривались зграї пташок. Їхні тільця в повітрі утворювали різноманітні фігури.

- Він прекрасний. – вставив п’ять копійок Буревісник.  – Але годі стовбичити. Витягуємо Френу і валимо звідси.

- Так, так. – проторохкотів, як заведений.

Тропа зникла. Перейшла в малахітові трави. Поміж зелених пагонів мерехтіли фіалки. Хлопець припав до землі. Тепла зелень пестила обличчя.

- Це реальність чи досі уява Френи? – занурив пальці в живий саван. – Минулого разу, Сад мав іншу подобу. Хоча, він має мінливу форму, як настрій Бога.

- Схоже, що реальність. Однак, не можна сказати напевно. – Буревісник матеріалізувався. Прийняв подобу лисиці. Слухняно сидів біля Тремора, поклавши писок йому на плечі.

- Так хочеться спати. – хлопець заплющив очі.

- Це аромат фіалок…її квіти.

Тремор не відповів. Кволо піднявся.

- Я знаю де вона.

Зірвався на біг. Лис дріботів позаду.

Вона майоріла на видноколі. Широка крислата яблуня. Тендітні гілки тяжіли донизу під вагою яблук. Юнак зупинився біля дерева на відстані витягнутої руки. Раптово подув вітер й плоди заколихались легким танком.

Лис терся об ногу.

- Френо. Моя сестро. – простягнув руку. – Ніколи не знаєш спокою.

- Стій! – Загарчав Буревісник.

Запізно. Пальці торкнулись кори, та хлопець миттю їх прибрав. Заціпенівшись дивився на долоню. В мізинець увіп’ялась скалка навколо якої виступили краплини крові. Багряниця впала на траву. Від першого дотику Едем вибухнув паперовими голубками. Тремора затягло до смерчу. Папір шматував тіло. Залишив відмітини на грудях.

- Дурень! Дурень. – Буревісник трансформувався у велетенського птаха.

Гострими пазурами, він ухопив Тремора за торс й за два змахи піднявся над буревієм.

- Прожив тисячі років, а ведеш себе, як наївний йолоп. – Буревісник краєм ока помітив, як голубки, тягнучись увись розкладались в листи й під поривами вітру опадали пожмаканими аркушами, що рясніли чорнилом.

- Френа… - голова хлопця безпорадно повисла.

І весь цей танок атомів освітлювало білосніжне холодне сонце.

- Я бачу замок. – кричав крізь шалений вітер Буревісник.

- Мені байдуже. Френа зріклася мене. – Тремор спроектував думки птахові.

Велична споруда зависла міражем біля сонця. Її тінь кидала чорний хрест на буревій, котрий залишився далеко позаду.  

Птах обережно поклав хлопця на мініатюрну площу попереду замку. Знову став лисом.

- Ти як?

- Ходімо.

Лис дивився йому у слід. Коли перейшли відкриту браму, обвиту сухим плющем. Листя хрустіло під ногами. Буревісник прийняв образ павука. Зручно вмостився на плечі у хлопця.

- То було її божевілля. – голос Тремора відскакував відлунням від стін. – Я відчув це. Прийняв його на себе. Тепер воно живе в мені. Роз’їдає.

- Треморе.

- Все добре. – махнув рукою, не зупиняючись йти углиб замку. – Просто залишилось мало часу.

Вони ходили крізь лабіринти безкінечних кімнат. Сходи вели то вгору, то різко донизу. Більшість кімнат виявились зачиненими. Біля кожної висіла табличка із написами.

Лють.

Ніжність.

Хвороба.

Хтивість.

Сором.



О.Іден

#1523 в Фентезі

У тексті є: алюзії, темрява

Відредаговано: 18.03.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись