Чисте полум'я

Розділ 9. На наступний день

Ще вчора я думала, що розбита повністю. Я обманювалась. Сьогодні мені ще гірше. Напевно під адреналіном, вчорашні відчуття були трохи притуплені, бо сьогодні мені навіть дихати важко. Кістки болять, а шия опухла. На додачу до всього, ще й мама настрій зіпсувала зі своїми допитами, адже її дочка явилася вчора додому побита та з синцями на шиї у вигляді чоловічої п’ятірні.

Звичайно на мене рухнула лавина запитань пов’язаних з Даніелем, чи бува не він мене так розфарбував, та я мовчала. Мовчала, як води в рота набрала, як тоді, у літньому таборі, коли мене підстерегли дівчата, які змовилися між собою відлупцювати мене, за те, що мене на дискотеці у щічку поцілував Тарас, який сильно подобався Олі, ватажку цієї дівчачої банди. Тоді вони вилетіли із-за кущів та юрбою накинулися на мене, зваливши на траву. Тоді мені попало і в боки і в голови, всім підряд, чим тільки могли бити дівчата. Я ще довго відчувала на собі сліди їхніх кулаків та носаків, як на кінцівках так і на тулубі. Добре, що хоч по лицю не били сильно. Тоді я не видала нікого, хоча всіх їх добре знала. Для себе в той день я винесла урок, що не варто дозволяти хлопцеві себе цілувати, якщо він подобається іншій дівчинці.

По квартирі шумно ходила моя мама, яка сьогодні не пішла не роботу. Вона зателефонувала своєму замові і попередила, що її до обіду не буде. Так вона робила тільки в крайніх випадках, а значить, що ненька придумала щось грандіозне. Напевно затисне мене у кутку до тих пір поки не зізнаюся їй у всьому. Та зась їй. Таке проходило зі мною, коли мені було п’ятнадцять. Благо, що вже не та вікова категорія, і я можу, як мінімум звільнитися.

В двері постукали і це передвіщало набагато гірше аніж просто мамині повчання. Ах, яка ж підступна! Викликала важку артилерію!

- Де вона? - почувся в коридорі вже знайомий до бісиків голос.

- У ліжку, - відповіла моя мама, - лежить, стогне, та нічого не розповідає. - Доповіла ситуацію. - Можливо тобі щось скаже.

- Подивимось, - відповів Даніель та заперся в кімнату, як завжди без стуку та без “Добрий ранок”.

На щастя я була в піжамі і вже навіть не стидалася свого вигляду. Здавалося, що це майже ідеальне вбрання для наших ранкових зустрічей з Даніелем. Він мене такою бачив вже не вперше, може навіть не тільки бачив. Мало, що він там міг собі дозволити, коли я була у відключці? Один бог знає, ну, і він звичайно, який точно нічого не скаже.

- Тебе ніхто сюди не кликав, - буркнула злобно, як тільки відчула перші кроки у кімнаті, навіть не дивлячись на хлопця.

Та він дивився. Підійшовши ближче до ліжка він заклякнув та оторопів. Чи то від мого нового образу, який майже кардинально змінив мій вигляд, чи то від припухлої шиї на якій майоріли синці.

- Я кликала, - відповіла мама гордовито підіймаючи носа та відстоюючи його позицію.

Звичайно вона. Хто ще? Все ніяк не звикну, що вони грають за одну команду. Зрадниця.

Даніель безпардонно присів на край ліжка та потягнув свою лапиську до моєї шиї, аби як найкраще роздивитися відмітки. Він відкинув в бік пасмо волосся та важко видихнув, а я шоковано вдивлялася в його лице, бо напевно вперше піймала там не притаманну йому емоцію злості та якогось переживання. Нічого собі. Я то взагалі весь час думала, що він бездушна машина.

- Скажи хто це зробив, і я відірву йому голову, - так спокійно та впевнено, що по шкірі пробігся холодок.

Ага, тільки цього мені і не вистачало. Нащо корчити героя, тим паче перед моєю матір'ю. А вона ще та! Стоїть у нього за спиною та розливається в єхидній посмішці. Так і читаю на її обличчі, - “Не хотіла по доброму. Тримай. Тепер з ним розбирайся”.

- Перечіпилася... - сказала перше, що в голову прийшло.

- Ага, - викрикнула емоційно ненька, - і комусь на руку налетіла?! - Стояла в коронній для неї позі, тримаючи руки в боки.

- Не хочеш — не треба. - холодно відповів Даніель. - Я сам дізнаюся.

Пригадується останнього разу після подібних слів я як шмат м'яса літала по коридору. Аж страшно стало. Не за себе, а за того мамонта, якому я і так трохи пробила череп.

- Нам треба поговорити, - підсумував хлопець та повернувшись до мами запитально кивнув.

- Говоріть, - мама і не збиралася кудись іти, відстоюючи свою позицію.

- На одиниці, - сказав Даніель та знову подивився на неньку.

Її обличчя вмить потемніло та задоволена посмішка кудись швидко пропала. Ага! Дарма він так зробив. Це мінус декілька очок для нього у ролі мого “коханця”. Навіть не знаю, що йому прийдеться пізніше зробити, аби повернути її розташування на попередній рівень.

Знаючи мою маму, він щойно зробив величезну помилку, відсторонивши її від цієї розмови, адже в цьому домі вона цариця, яка повинна однозначно бути в курсі всіх справ. Хоча, для мене це досить таки не погано, та й навіть весело споглядати як команда мрії похитнулася.

Мама зібравши усю гордість до купи, граціозно вийшла за двері зачиняючи їх за собою. Та я точно знала, що такий театр вона ніколи не пропустить і буде тихо підслуховувати за дверима.

- Одягайся, - сказав одне єдине слово, продовжуючи дивитися на мене.

- З якого це дива я буду тебе слухати... - заторохтіла і навіть не збиралася пальцями ворушити.

- Ну, тоді мені прийдеться самому тебе одягти, - сказав та рвонув до шафи. Швидко її відчинив та почав перебрати вішаки з одягом, підбираючи щось за своїм незрозумілим смаком.

Я підірвалася миттєво. І де ті сили взялися?! Поперла прямо на нього та вирвала сукню, яку він встиг витягти. Грати з мамою в майбутнього зятя — це одне, та порпатися в моїх речах — це вже занадто.

Ще б у білизні пошарив! І хто взагалі виховував цього поганця! Безпардонне та аморальне падло!

- Не лапай мої речі! - гаркнула так, що аж слина від злості вилетіла.

- Бачу тобі вже легше стало, а значить ти зможеш і їх зібрати.

- Кого, їх?? - кожне його наступне слово насторожувала ще більше.

- Свої речі, - уточнив хлопець та спокійно сів у крісло. - Ти переїжджаєш до мене.



Олександра Спаська

Відредаговано: 19.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись