Чисте полум'я

Розділ 13. Детектор брехні

Найбільший спалах емоцій вже давно позаду. Він приніс незначне полегшення та багато зруйнував на своєму шляху. На підлозі все розкидане в різні боки в разючій прогресії починаючи від епіцентру вибуху. В тому епіцентрі зараз лежала я, чи те, що від мене залишилося. Не розумію, чому мені зараз так боляче? На моєму тілі немає жодної подряпини, а відчуття, немов мене безжально пошматували. Це зробив він! Це все зробив він! Він вбив мене! Вбив ті добрі емоції та почуття, прямо в зародку лише трьома словами. Тими словами, які я хотіла почути як тільки розплющила свої очі у моргу, але й тими, які я не хотіла чути саме від нього.

- Ти вбив мене! - ридма ридала я на холодній підлозі в позі ембріона, бо на інше вже не було сил.

Даніель підійшов до мене та нахилився над моїм обм’яклим тілом. Ні краплини жалю в очах ні страху, ні переживань, а ні сорому — пуста, бездушна личина! Через сльози дивилася на нього і шкодувала про те, що не покалічила його щойно, адже підступний диявол спеціально спровокував мене, і наперед знаючи, що відбудеться — виставив перед собою енергетичний щит, подібний тому, який я зробила несвідомо.

- Я сказав тобі рівноцінно те, що ти хотіла почути аби вийти з себе, - у нього завжди все так просто. Невже не розуміє, що я не така бездушна як він. - Тепер ми точно знаємо, що твої сили повністю переплетені з емоціями, і те, що минулого разу було в полі — було не випадково. Ти ходяча бомба Еміліє. І якщо не навчишся керувати собою, то як мінімум покалічиш людей які тобі дорогі. Можливо ти зможеш прожити без пригод день, тиждень чи рік — не важливо скільки, та настане той день, коли хтось необачно виведе тебе з себе. І що тоді? Чи простиш ти себе?

Його слова були логічними, але такими холодними. Він хотів отримати результат і він його отримав. Та якою ціною? Найстрашніше те, що я вже давно його пробачила. Простила свідомо і не свідомо. Вже тоді, коли він переступив поріг нашої квартири, тоді коли вперше задала це питання, тоді коли знову він зробив мені боляче, і зараз.

- Чому я?! - щоб я не обдумувала, то завжди поверталася до цього питання. - За що?! За що ти так мене ненавидиш?! Що я тобі зробила?! Де перейшла дорогу?! - моє лице потонуло в сльозах та опухло від пекучої солі.

Я не могла і хотіла на нього дивитися та я відчувала тепло його тіла поруч себе, відчувала його енергетику і те, як вона бринить в просторі напівпорожнього ангару.

- Ти особлива, - ось так просто відповів чоловік з лицем янгола та з нутром диявола, і доторкнувся до мого волосся, відкриваючи своєму зору моє заплакане обличчя.

Для мене це була не відповідь, а його доторки обпікали пекельним вогнем. Не можна ось так взяти, зробити людині боляче, а потім торкатися її наче ні в чому не бувало, ніби все пусте, немов нічого не варте!

Я відкинула його руку та підняла голову, ще трохи і я мовчки встала збираючи до купи, як мені здавалося, крихти достоїнства, гордості та самоповаги. Напевно у мене не було більше вибору, аніж просто піти геть і залишити за спиною все це, а в першу чергу мого кривдника.

- Куди ти йдеш? - почулося позаду.

У мене не було бажання відповідати, то ж я просто пропустила ці слова повз вуха та далі попрямувала до виходу.

- Ти нікуди не поїдеш в такому стані, - крикнув мені в спину Даніель, розуміючи, що я вже проходжу повз будинок у напрямку маленьких залізних дверей, які наче тільки й чекали, поки я відкрию їх та впущу в це холодне місце сонячне світло теплого літа. - Я не дозволяю, - крикнув він сильніше і його слова пішли луною як по ангару, так і в моїй голові, відбиваючи там пекельний такт під який вже почали витанцьовувати злючі біси та чорти.

- Я не буду тебе питати! Ти мені ніхто! - різко повернулася я до нього, навіть не розуміючи де знову з’явилися ті сили. Хоча чому не розумію? Моя злість була джерелом тієї енергії з якою я ще не навчилася справлятися. Але саме ця сила дала мені сили наважитися та сказати, те, що мене бентежило та з'їдало останній тиждень. - Піду пішки якщо треба буде, та тільки не залишуся з тобою на одиниці! Ти клята бездушна машина, яка тільки й може заподіювати шкоду та приносити біль тим, хто слабший за тебе! Ненавиджу тебе!

- Сама напросилася.

Я дивилася в його очі і розуміла, що він мене просто так не відпустить, та тільки між нами вже був значний розрив, а до дверей залишалося зовсім трішки, а значить у мене є шанс вискочити звідси та голосно закрити за собою двері. Я хутко розвернулася та ще швидше пішла до дверей, майже побігла, але мить, і відчула вже знайому пекучу біль на лівій руці від залізної голки.

Як ви думаєте? Що це було?

Звісно. Він ще не навчився заспокоювати мене чимось іншим, аніж транквілізатором, і щоб ввести його в мене, йому не обов’язково було стояти поруч. “Іскра” допомогла йому отримати бажане.

Я відкрила очі і зразу зрозуміла де я знаходжуся. Простора кімната схожа на прозорий куб, що підсвічувалася по периметру зовсім легеньким світлом і велике ліжко з занадто зручним матрацом, а поруч тепле тіло. Напевно вже давно ніч. Скільки ж я була відсутня?

Як і раніше, з пробудженням я не в повній мірі могла відчувати своє тіло, та відчувала його руку на своїй талії та його запах, той самий, який сьогодні відчула на футболці. Ось він — чоловік, який впав на мене з неба та розтрощив все навколо. Він просто лежав поруч та сопів майже на вухо.

Даніель трохи поворухнувся, а я затамувала подих в надії не порушити його сон. І що я за дурепа така! Буквально недавно виплескувала на нього бруд, злилася на нього, а тепер боюся поворухнутися, аби не порушити цього моменту. Точно хвора! Хвора, яка не має самоповаги! Ні! Цього не буде! Я не буду підкорятися йому як приручена тваринка, яку можна приспати кожен раз, як тільки вона втрачає самоконтроль!



Олександра Спаська

Відредаговано: 15.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись