Чистота бруду

Розділ 8

Оце відчуття, коли ти метаєшся між двох вогнів, між двома варіантами від яких залежить не лише твоє благополуччя, а й майбутнє інших людей. Тоді руки мимовільно починають труситися, голос хрипне, а ти стоїш, і думаєш, думаєш, мільйони суджень, і кожна з них несе за собою наслідки. Сказати правду, наражаючи на небезпеку ближніх, чи брехати для їх же блага, при тому потопаючи у власній противності від неправдивих слів, щоки від яких палають, а очі бігають. Що вибрати, коли пильний погляд слідкує за кожним рухом, не даючи й хвилини передишки. Коли потрібно говорити щось і вже, бо мовчання затягнулось так добряче, а ти, як в трансі, думки сплутуються, слова ніби зникають. Що робити в таку мить? Чому про таке не пишуть в шкільних підручниках, не пишуть книжки з психології? Як роз’яснити цей внутрішній конфлікт між двома ‘’Я’’.

-Може ти вже хоча б щось вигадаєш? Чи можливо скажеш правду? – настирливий погляд подруги вивів мене з думок.

-Правду… Але, якщо я скажу, назад дороги не буде. Знання про це можуть коштувати тобі життя… - я глянула Саші прямо в вічі, але там і не було натяку на страх, лише рішучість, але до чого?

-Ти думаєш, я давно цього не зрозуміла? Ти стала сама не своя: зашугана, змарніла, ти постійно в своїх думках, я могла зсилатись на смерть твого батька, але ти б вела себе не так. Тобі не боляче, тобі страшно. І я не можу стояти осторонь. – ось про це я говорила, Сашка, ось та прочитала всі книги, як Агати Крісті, так і про ‘’Шерлока Холмса’’. З її логікою і спостережливістю, вона б найшла вбивцю, швидше, чим я першу підказку.

-Сашо, це все дуже довга історія. Нам треба в якесь тихе місце, де ніхто нас не зможе почути.  – я відчула себе краще, я могла з кимось поділитись своїм болем.

-Ходімо, ми їдемо до мене додому. Там нікого нема. –вона взяла мене під руку і ми поплентались на зупинку. Поки ми чекали автобус, проводжаючи поглядом безліч машин, великих, менших, зовсім понищених і старих, так і зовсім бездоганних, а ще людей, таких, які погрузли у своїх думках, проблемах, один за одним проходили повз нас, не звертаючи уваги ні на кого, так і галасливих компаній підлітків, сміх яких заповнював вулицю, а ще дітей, таких безурботніх, які допиливими оченятами досліджували округи, і весь час я думала: а чи правильно, я роблю?

 

Ми добрались до квартири Саші десь за 20 хвилин, за час дороги не промовивши ні слова. Кожна в своїх думках- так було краще. Ми підійшли до багатоповерхівки, такої типічної сірої цегляної будівлі, в спальному районі. Квартира Саші була мила: вся в світлих тонах, простора, з прекрасним видом на Стрийський парк. Ми зайшли в її кімнату,  де пахло, як завжди бузковим ароматом її освіжувачів. Сама кімнатка була, як в принцески з 18 століття: молочного кольору стіни, велике біле ліжко, яке вкривав плед з дрібними розочками. Біля ліжка - овальне дзеркало в стилі бароко, схожа шафа. На стінах безліч фотографій: її сім’ї, нас, ще зовсім дітьми, і недавня світлина, за декілька днів до мого Дня народження: ми в парку висимо вверх ногами на турніку і сміємся на всі 32 зуби. Я пам’ятаю той день, ми вертались з кіно всією компанією, і вирішили згадати молодість, я ще тоді чуть не гепнулась, благо біля нас стояв Даня і підловив мене. Я мимоволі усміхнулась. Тоді життя було таке безтурботне, складається враження, що з того моменту пройшло так багато часу, але ще й двох місяців не минуло.

-Я піду зроблю нам м’ятного чаю, бачу розмова буде важка і довга, а м’ята заспокоює. – Саша криво усміхнулась,  атмосфера була не з найкращих.

-Ріта… - я підняла погляд на стурбовану подругу. – я подумала, якщо тобі занадто важко, або ти не хочеш, не потрібно змушувати себе. Так, я погарячкувала, я просто дуже тобою дорожу, і боюсь втратити. – дівчина потупила погляд, дивлячись на свої шкарпетки, ніби в них був якийсь потаємний зміст.

-Саша, я дійсно хотіла розказати, тобі все з самого початку, і зараз хочу поділитись, порадитись, але це дуже небезпечно.

-А я не боюсь. – вона усміхнулась, щиро, що  мені стало легше навіть дихати, тому я почала свою промову.

-Мій батько він був  не просто генеральним директором фірми, яка виробляє засоби для очистки меблів…  Вони самі прибирали… Людей… - я на секунду зупинилась, я не думала, що це так складно.

-В якому сенсі?... Ріта, не мовчи. – Саша була явно стурбована, але все ж почекала, поки я зберусь. Я видихнула і продовжила:

-Вони очисники…

Я довго розповідала Сашці про все, місцями ми плакали, місцями просто сиділи мовчки, поки не зможем знову говорити. Я розповідала їй все, від самого початку, і про тата, про записки, Артура… І дівчина слухала, але я не бачила в її очах відрази, чи презирливості, лише співчуття. Коли я закінчила свою розповідь, ми двоє лише тихо схлипували, але я відчувала як, ніби тяжкий багаж спадає з плеч. Так, стало легше, дійсно, я й не думала, що тримання всього в собі, настільки перевантажує думки. Але тепер я була ще рішучіша і впевнена, що я все зможу, адже тепер, я не одна.

-Ой, ну і створили ми тут хор фонтанчиків. – я нарешті усміхнулась.

-І не кажи. Може ще по чашечці? – дівчина по-змовницьки посміхнулась. За це я і любила Сашку, вона не засуджувала мене, це ж не я була такою, і Саша завжди вміла перевести розмову в інше русло.

-Звісно. Я піду з тобою.

-Рітка, я знаю, може зараз не час, але я мушу дещо розказати. Це не стосується всього… - ну от, а я думала, що на цьому признання закінчені. Будь ласка, хоть би не щось погане!



Vitttorrrioo

Відредаговано: 24.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись