Чому ми не зустрілись в юності?

11

Він помітив моє тату.

Мабуть,цей дракон-це найбільша помилка юності.

-Дякую,-мило усміхаюсь,дивлячись як він випускає сигаретний дим.

Я казала,що ненавиджу тютюновий запах?Мабуть,ні.

Надто часто я пробачаю і пропускаю повз себе певні моменти,заради людей.

-Розкажеш,за яких умов цей диво-звір поселився на твоїй спині?-запитує.

А як же ж,розповім.Сьогодні я щедра не лише на історії.

Запишу це до причин ненависті до себе.

Тримаючи однією рукою цей колючий коцик,як нагадування про пережитки минулого,я відставляю його гітару і сідаю на її місце.

У глубині душі,знаю,що ніколи не зможу зайняти місце гітари у його серці.

Байдуже.Я не прагну цього.

-Я тоді вже повернулась до рідного міста,незакінчивши навчання.Мама дуже хвора була.Хоча,впринципі,Львів тоді викликав у мене певну відразу,розумієш?Підлітковий максималізм,усі справи.

Але і рідне місто для мене було чужим.Абсурдна фраза,так?

Щойно мамі стало легше,я спробувала зробити документи,щоб переїхати кудись.Сама тобі незнала куди і чого.

Закордонні фільми зробили свою справу,я вирушила в Америку.Підівчила мову,звісно.

Насправді,причина доволі проста-я ненавиджу зиму.Оцей одяг,куртки грубі,як капута,чесне слово.А ще морози,свята вічні,які я не розуміла.

Тікати від колишнього життя,як виявилось,не так вже і складно.Просто коли ти біжиш,то розумієш,що дороги назад вже немає.Ззаді все згоріло,розумієш?

От і я з пустими кишенями та думками приїхала у не найкращий район Каліфорнії.Хоча,це ж Каліфорнія-вона прекрасна,правда?

Мені пощастило влаштуватись посудомийкою у задрипаний бар,і не питай яким чином я випросила власника можливість перший час ночувати там.

Бар дійсно був задрипаним,там відпочивали не найкращі люди.Але мене це не надто цікавило,я постійно ховалась на кухні.Офіціанткам не заздрила.

Ночувала я на диванчику,біля барної стійки.Власник поставив мені умову-щоб чисто було.Та що він під тим розумів?Коли увесь цей бар був суцільним брудом.

Наскладавши трішки грошей,я вийняла кімнатку  у тому ж неблагонадійному районі.Це й не найкращі часи були.Зате я навчилась постояти за себе-купила биту.Декілька раз навіть довелось використати її.

Один з тих разів якраз був,коли до мене підселили сусіда.

Уяви собі лише:маленька кімнатка і двоє людей.Це був досить милий хлопчина з якогось провінційного містечка.Хоча,найкрутіше наше місто,провінційніше за їхню провінцію.

Навідмінну від мене,хлопчина був з великими амбіціями та мріями.А якими планами!Він тобі б сподобався.Також страшно любив свою гітару та дівчину,що поступила у якись задрипаний коледж у іншому штаті.Постійно таскав за собою акустичну красуню і фотографію своєї "амерікан бюті".

Проте ми швидко подружились.Виходу ж не було.Або ми друзі,або ж жеремось між собою.Щоб свартись-треба було постійно сидіти вдома.А я вічно мила цей посуд,він-шукав ночі місця роботи.

Одного дня він запитав мене,чи не вмію співати.Я розсміялась.Він сказав,що його друг знайшов непогану точку у якомусь парку,там можна підзаробити.Що більш ницо:мити за відкидами суспільства посуд чи співати для них?

Я ж сама ставала цим відкидом суспільства.Більше за будь-якого п'яничку з цього бару,розумієш?Тобто я була настільки пустою і плила за течією,що втрачала себе.Тому,напевне,й погодилась на цю авантюру.Головне,щоб поліця не спіймала.

Так ми втрьох і почали цю слизьку дорогу кавер-бенду:я,він і акустична красуня.

Потім до нас приєднався барабанщик,що любив закинутись наркотою.

Ми були не проти цього.Інколи навіть приєднювались.

Мій сусід купив електруху-тепер наших красунь стало двоє.Продавець у музичному магазині виявився басистом,що втратив смак до життя,шляхом вічної рутини.Чудово вписався у нашу компанію.

Згодом ми вийняли лофт у Лос-Анджелесі.

Ми все ж залишались кавер-бендом,але непогано заробляли у барах.

А дракона коли набила?Незнаю,загули були страшні,розумієш?

 



KseniBay

Відредаговано: 16.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись