13

Непам'ятаю,в який саме момент ми вирішили покинути Америку.

Мали види на Європу.А ті дурні навіть не здогадувались,що я з України.

Певне,не добре називати своїх єдиних друзів дурнями,але це так.Вони до останнього думали,що я вирвалась з якоїсь ферми.

Вирішили відправитись у Лондон.

Британія завжди нам здавалась столицею хорошої рок музики.Тобто саме вона породила Бітлів.Бітли нам здавались своєрідними богами у сфері музики.А рок для нас був справжньою насолодою,солодшим від наркоти барабанщика.

А потім ще Квіни також з'явились у Британії.

Ця з виду класична країна пережила становлення справжнього і натурального рок-н-роллу.

Дивно,якби ми відправились в Іспанію.

Тоді ми добре підзаробили кавер бендом,щоб стало на переліт,квартиру з багатьма кімнатами,для кожного і перші місяці.Звісно,ми збирались продовжувати заробляти музикою.

Ні,не так.Ми насолоджувались музикою,а гроші були лише приємним додатком.Лише щоб ми не померли і продовжували грати кавери у забігайлівках.Зараз я розумію,що навряд нас хтось і слухав.Ми для людей були лише приємним додатком трапези,або загулу.

Я покохала Лондон з перших днів,нот,кроків.

Ми знайшли доволі пристойний заклад,щоб там розважати відвідувачів своїми каверами.

Чим пахнуть мені ці дні?Вологим туманом,хорошою випивкою і тютюновим димом.

Тоді я добре пристала до випивки.У мене був тоді дещо депресивний стан.Чому?Мабуть через достаток.Усе складалось,як ми цього хотіли,ідеально.

Лише зараз задумують.Ми пускаємось берега через проблеми,безвихідні ситуації.І робим те ж саме,коли щасливі.Вічно незадоволені люди.Незавершені особистості.Нікчемні ми,розумієш?

Як зараз,пам'ятаю той день,за вікном лив дощ.Це ж Лондон.

У нас був черговий виступ у цьому пристойному закладі.Це не проста тобі кафешка,але і не ресторан для вищого суспільства.Це саме те місце,що витримане в ідеально темних тонах,з м'яким світлом та розуміючими барменами.Саме те місце,де ти можеш просто випити,подумати про життя,дозволялось і закурити.Музика,як я вже казала,була суто для фону.

Ми підготувати тоді рок версію найвідомішої пісні Ненсі Сінатри.

Я ж купила сукенку у стилі Джесіки Реббіт.Проте ніколи не любила оцих підборів.Це не моє.Була у кедах.Волосся укладене на один бік,у такому вінтажному стилі.Навіть,наче,буси були з цієї ж опери.

Знаєш,ця сукенка чудово грала на нервах підвипивших чоловіків.Там розріз був практично до сідниць.Хто ж утримається.Я ж любила виставляти цю ногу,у стилі Джесіки Реббіт.Навряд хтось і помічав,що я в кедах.

Під час пауз між піснями,я любила надпити з пляшки,що стояла біля моїх ніг на сцені.Перед власниками виправдовувалась,що це для голосових зв'язок добре,гріє.

На одній такій паузі,хтось із залу викрикнув назву пісні,відомої на той час британської групи.Альтернативщики.

Звісно,бажання клієнта-закон.

Коли я почала співати цю пісню,зал затих.Пісня ця була щось про пізнє прощання.

На середині,чи другому куплеті,із залу вискочив чоловік.У білій сорочці та джинсах,чорна косуха підкреслювала його причетність до музики.Ну,знаєш,стереотипи.Взяв гітару у басиста і почав грати як Бог,серойзно.Точні акорди,все ідеально.За мить і він опинився біля мене.Ще мить і він доспівав цю пісню.

Потім ми грали багато відомих пісень,і тієї британської групи також.Моментами мені здавалось,що у нас щось наче батлу,і він перемагає.Із заднього столику хтось голосно аплодував.Мабуть,його компанія.

По закінченю виступу,я вже нічого особливо не розуміла.Казала тому чоловіку,що він грає як Бог,чи щось таке.Він сміявся.І мої хлопці також сміялись.Коли він представився,мені стало не смішно.

Він виявився фронтменом тієї британської групи.