19

До закінчення стосунків з Девідом ще був час.

Ще були роки.

Прекрасні роки тихого щастя,якщо можна назвати-сімейного.

Інколи він у турах,а я його чекаю.Завжди у мене багато таємниць,а він їх не знає.

Чудові ролі,гарний фільм.Як життя-пласмаса.

Інколи я зв'язувалась з мамою.Той мобільник,мабуть,була найбільша моя фізична таємниця перед Девідом.Невпевнена,чи він знав.Але не питав.

Тоді мама сказала,що сильно захворіла.Щоб я приїхала.

Приїхала!

Уявляєш?

Лише від проблиску цієї думки я вся тряслась.Холод пробирав кожну клітину тіла,і страх.Невпевненість.

Зібрати речі,покинути затишне гніздо з пласмаси.Кинути цього чоловіка,що так гарно грає таку чудову роль?

Я так і зробила,коли Девід виступав на якомусь крутому фесті.

Так я й вбила цю акторку.Роль була гарною,але не довершеною.

Я повернулась додому.У рідне місто,що з того часу не змінилось.Зрубані дерева замінили іншими,колишні діти ходили на роботу своїх батьків,а їхні місця у садочках та школах,зайняли їхні діти.

Циклічність буття.

Мама,звісно,виздоровіла.

Вона ж ці роки сама була,а зараз старенька.Увага потрібна їй,щоб поговорити було з ким,розумієш?

Я ж вирішила не повертатись у Лондон.Осяду тут.

Вирішила стати однією з тих жінок пліткарок,що замість гарних суконь,купляють собі халати.

Довершило цю нову роль щось несподіване.Стук нового життя у мене під серцем.

Це змінило хід безглуздих подій.

А романтична комедія переросла у мильну оперу.

Залишилось ще халат купити.

З такими думками і відчуттями я жила тижні два.

Наша медицина також не змінилась,до-речі.Вони заспокоїли мене щодо вагітності.Її не було.

Ненадовго я зітхнула з полегшенням,але якимось таким гірким,розумієш?

Я зрозуміла,що все ж залишусь у кінці сама.