Чорна тінь

Глава 2

- Так, подруго, начудили ви тут справ. - відповіла Амелія, коли я закінчила свою розповідь. - Це ж треба, дорослі вампіри, а поводите себе ніби маленькі діти. Кохають одне одного, і так по-дурному вчиняєте. Жах просто.

- Ти це своєму братові скажи. - буркнула я. - Я знаю, що винна в тому, що ми розійшлися. Якби я тоді не зробила проблему з мого перетворення на вампіра, то зараз все би було добре. Шкода, що не можна повернути час назад...

- Якби і можна було б, то краще б нічого не змінювати. Сама знаєш про ці нюанси з часовим простором. Але зараз то все краще, бо Аларік розійшовся з Лулу. І чесно, вона мені дуже подобалася, але ця дівчина не для мого брата. На відміну від... - вона мені загадково посміхнулася, а я ж справді не розуміла до чого вона хилить. - Ілларіє, ти стала такою дивною після закінчення навчання. Мені здається, ще трохи і я тебе перестану впізнавати. 

- Та все добре. - розгублено відповіла я. - Просто ще досі не звикла до того, що я тепер вампір. А як в тебе це так швидко вийшло? 

Вона м'яко розсміялася, беручи мене за руки. І саме в такі моменти я відчувала як сильно мені не вистачало моєї подруги. 

- Мені було простіше, адже хоч я і не знала, та я вампір з народження. Просто, на це знадобився час, аби все усвідомити. - Емі, здається, згадала ті часи, коли вона не знала про те, що є принцесою. - Головне, що ми поряд з тобою, і допоможемо. 

- А ви надовго тут? - спитала я.

- Поки ти нас не виженеш. - відповів Зак, заходячи в кімнату.

- А з братом значить привітатися не треба. - хвикнув Аларік. - Звичайно, одразу ж до подружки.

- Ну не бурчи. - посміхнулася Емі.

Вона одразу ж підійшла та обійняла брата. А його обличчя в ту ж мить освітила посмішка. Ну не міг він довго ображатися на свою сестричку. Не після того, як він стільки років шукав її. Я ж обійняла Зака, з яким в мене останнім часом стали дуже хороші стосунки.

- Повірте, я вас не скоро вижену. - відповіла я.

- Мене он вже кілька місяців не може. - додав Аларік. - Невже Зоріна та Джейк так легко погодилися на це?

- Це було важко, але тепер я відповідаю головою за Дарсану. - розсміявся Зак. - Тому до Валорії ми ще не збираємося повертатися.

Що ж, тоді все чудово. Зі мною тут зараз моя родина, мої друзі та Аларік. І я дуже сподіваюся, що тепер і справді все налагодиться...



Ана-Марія Еріш

Відредаговано: 23.09.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись