Даринчин Армагеддон

Глава 2.3. Друг

Я дістала свій смартфон. Йому тільки 3 місяці й до школи я його не беру. Нам не дозволяють брати на уроки мобільні телефони. Ще одна дурість нашої школи! А як мені терміново мамі потрібно буде зателефонувати? Ну гаразд, моя мама працює в школі, це не така вже й проблема. Але ж не всі батьки працюють в школі! Це просто несправедливо!

Я швиденько набрала повідомлення Даші й Мирославі в месенджері.

Я: Моя мама сьогодні збиралась поговорити зі мною про це… ну слово з чотирьох букв…

МИРОСИНА: Ніфіга собі! Як ти викрутилась? Я так розумію, що ти викрутилась, еге ж?

Даша: Ох, не заздрю я тобі подруго, а як так вийшло?

Я: Дімка сказав сьогодні, що я виросла, змінилась і стала красунею

МИРОСИНА: Трясця…

Даша надіслала смайл, що чухає потилицю.

МИРОСИНА: Та він на тебе запав!

Я: Не мели дурниць! Ми на одному горшку сиділи! Я його голим бачила! Ти це розумієш?

МИРОСИНА: А дорослі люди часто бачать одне одного голими

І смайл додала. Той, що регоче. Ну от що за день? Ще й подруги знущаються!

Я: Мирославо Сергіївно, поговоримо завтра перед уроками!

Мені довелось виключити звук, бо подруги не переставали надсилати мені різні емодзі. Я зібралась сконцентруватись на історії, щоб завтра відповісти на дванадцять. Але мені не давав спокою Дімка Донін. Невже він забув про Поліну через мене? Та й взагалі навіщо мені його прихильність та любов, коли в мене є ТОП хлопців, до якого мій друг ну ніяк не вписався б, не дивлячись на те, що він доволі симпатичний.

Але ж… ми сиділи на одному горшку…. І він мій друг… Хіба я можу отак розірвати нашу дружбу? Я знову взяла в руки смартфон, щоб написати повідомлення Доніну.

Я: Я обдумала твої слова і ледь не влізла в дзеркало, коли шукала прищ. А потім мама підтвердила все те, що ти сказав.

Дімка все писав, писав, писав. Мені показалось, що він писав три доби. А потім прийшло повідомлення від нього.

Д.Д. Друг: Сподіваюсь, ти мамі не сказала, що ті слова сказав саме я?

От халепа, халепа, халепа…. Що ж тепер буде то? Сподіваюсь, мама не подзвонила Вірі Вікторівні! Ой лишенько! Я підвела свого друга. Потрібно було щось робити! Підскочивши з місця, я розчахнула двері та помчалась на кухню, де сиділа мама з татом і дідусем. Я різко зупинилась, наче вкопана. Всі троє втупились в мене і чекали, що я скажу.

– Мам, а пам’ятаєш ми сьогодні говорили про… ну про те, що мені Дімка сказав. Ну ти розумієш, так? – мама кивнула, а я не знала, як продовжити, тому переминалась з ноги на ногу. – Ееее… Ну це якби секрет… І я б не хотіла, щоб ти через такі дрібниці телефонувала Вірі Вікторівні.

Мама застигла, а через мить розслабилась і сказала:

– Я й не збиралась, донечко. Чого ти так вирішила? Я не буду телефонувати мамі твого друга.

Її все видавало. Очі, руки, котрі вона не могла нікуди подіти, рум’янець на обличчі. Вона уже це зробила! Будемо сподіватись, що мама Дімки не стане говорити з ним на цю тему. Адже вона причеплива доволі. Любить розпитувати про особисте життя мого друга. А він цю рису характеру мами просто ненавидить.

Я: Ну я ж все одно буду твоєю кращою подругою, правда?

Надіслала смайл з широкою усмішкою, щоб Дімка менше злився.

Д.Д. Друг: Якщо вона влаштує мені допит після роботи, ти – труп.

Розгніваний смайл, що Дімка додав у кінці налякав більше, ніж слова. Тому що друг рідко його використовує. Лиш тоді, коли мені хана.

Я: Вдай, ніби спиш. Ти ж, мабуть, не виспався у вагоні, незручно все-таки. А завтра вона уже й забуде. Мами, вони такі, чим тільки готова у них не забита!

Д.Д. Друг: Тебе не врятують жарти, Дарино, я зараз дуже серйозно кажу.

Я: Терміново потрібно займатись історією, інакше Олександр Макарович ніколи не зверне на мене уваги.

Дімка у відповідь кинув смайл. Той, котрого некрасиво знудило.

Я: А оце уже було образливо! На добраніч, Доня!

Так я називала Дімку тільки тоді, коли ображалась. А це траплялось не часто я вам скажу.



Богдана Малкіна

Відредаговано: 14.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись