18 глава

Я різко обернулася. До мене важкими стрибками наближалося чудовисько. Я прослизнула у двері. Воно кинулося за мною і просунуло здоровезну морду в щілину. Я налягла на стіну і вдарила дверима чудовиська по шиї. Воно завило і схоже озвіріло ще більше. Я з усіх ніг кинулася бігти. Чудовисько почало битися і скребтися в стіну. Я закричала:

— ХЕЙВАН!!! ХЕЙВАН!!!

У коридорі пролунали важкі стрибки. Я оминула кухню й кинулася до сходів. Падаючи і знову встаючи, я забігла на другий поверх і понеслася вздовж коридору. Монстр був вже зовсім близько. Я смикнула за ручку двері якоїсь кімнати, але вони не піддалися. Позаду почулося важке дихання. Я повернулася. Чудовисько свердлило мене кровожерливими очима. Я з усіх сил втиснулася у двері. Його шию стискав залізний ошийник, з якого звисав обірваний ланцюг. З потворних кликів крапала слина, а чорні очі горіли пекельною люттю. Мені не хотілося помирати. Дуже не хотілося. Я осіла на підлогу, ковтаючи всепоглинаючий відчай. Більше не було куди бігти. Чудовисько повільно наближалося до мене, уважно слідкуючи за кожним моїм рухом. Я закрила очі, слухаючи, як воно хрипить, усього в півметрах від мене. Свідомість мляво танула. Ось і мій кінець. Я затримала подих, проте нічого не сталося. Чудовисько ніби відволіклося на щось інше. Я розплющила очі. За рогом зник чорний хвіст Люсі, чудовисько кинулося за нею.

Я піднялася на тремтячих ногах. Це були найжахливіші хвилини в моєму житті. Десь унизу почувся гуркіт. Я кинулася до вікна. Величезний силует чудовиська зник у лісі.

Я забарикадувала двері, всілася біля стіни й усю ніч не зводила з них пильного погляду. Перед моїми очима стояла жахлива морда чудовиська. Його чорна шерсть, кігті, очі, які чомусь ніби здавалися мені знайомими. Проте я не пам’ятаю, щоби колись зустрічала подібних монстрів. Світанок повільно наближався. Сонце виринуло з-за горизонту й залило світлом мій притулок. Я підвелася, хитаючись, підійшла до дверей, і прислухалась. У замку панувала тиша. Я не знала, що мені робити, але сидіти в кімнаті не входило в трійку кращих варіантів. Тут я беззахисна й легка здобич для них обох.

Я відчинила двері і визирнула в коридор. Ні звуку. У тьмяному ранковому світлі виднілися лише темні силуети статуй. Я глибоко зітхнула й вийшла з кімнати. На спині все ще хитався портфель. Чудовисько якось вистрибнуло на вулицю… Значить, є шанс вибратися з будинку… у пазурі монстра… Я ковтнула слину і витягла з обладунків меч. Звичайно, краще було б знайти десь пістолет, але середньовічна зброя також непоганий варіант. Я підняла меч і він впав на підлогу, голосно брякнувши. Звичайно, якщо мені вдасться його підняти…

Я потягла зброю за собою. Вона голосно шкребла по підлозі, але я вперто рухалася вперед. Нарешті я досягла сходів і зупинилася, втомлено зітхнувши. Як рицарі взагалі щось із цим робили? Я оглянула вітальню. Хол виглядав ще гірше, ніж зазвичай. Меблі, які раніше мали хоча б якийсь людський вигляд, тепер були поламані й розкидані по підлозі. У парадних дверях зяяла здоровезна дірка. Схоже, цей замок не був розрахований на чорнобильських вовків… Я зробила крок донизу, намагаючись зрозуміти, що я вчора бачила. Меч потягнувся за мною й голосно гримнув, впавши зі сходинки. Я зробила ще крок. Жахливі спогади з новою силою закрутилися в моїй голові. Це був якийсь мутант, величезний і схожий скоріш на якогось волохатого й жахливого бодібілдера, аніж на тварину. Його очі світилися дикістю, з лап стирчали жахливі пазурі, а з рота випирали криві ікла. Що то було й навіщо Хейван тримає це чудовисько в підвалі? Дідько, тепер я ще й випустила його домашню тваринку на волю… Краще забратися звідси до того часу, доки Викрадач помітить увесь цей безлад… Я стисла в руках меч і потягнула його за собою зі ще більшим завзяттям. Він бився об мармурові сходи й луна від цих ударів розносилася по всьому будинку.

Двері рипнули й раптом у хол увірвався Хейван. Я скрикнула, виставивши вперед меч. Він підлетів вгору і впав на підлогу, голосно гримнувши. Хейван одними очима прослідкував за цим маневром і підняв на мене стривожений погляд.

Я широко розплющила очі, врешті відмітивши, що він був… голий! Я ніколи не думала, що під стертою футболкою і старим плащем він такий… привабливий? Чого це я? Чому я взагалі на нього дивлюся? Так, напевно, тому, що його стегна прикривала лише якась брудна ганчірка і він, чорт забирай, насправді був неймовірно гарним! Я безсоромно ковзнула поглядом по його тілу, не в силах відірватися, і мої очі раптом наткнулися на товстий нашийник, який огортав його шию. Я завмерла… залізний… нашийник… Хейван зробив декілька кроків до мене. Я здригнулася, раптом опритомнівши. Викрадач виставив руку вперед і надломленим голосом прохрипів:

— Ти не поранена?

Я хитнула головою, з підозрою переводячи очі то на залізний нашийник, то на його обличчя. Шалена думка крутилася в моїй голові, але я ніяк не могла в неї повірити. Хейван зробив ще крок, надто уважно вивчаючи моє обличчя:

— Ти падала, не вдарилася? — він майже доторкнувся до моєї щоки, але в мить передумав і невпевнено прибрав свою руку.

— Синьці усюди… — тихо прошепотів він, стривожено роздивляючись мої плечі. Там, де ковзав його погляд, чомусь пробігали мурахи. Я, розгублена цими дивними почуттями, відчула, як покриваюся густим рум’янцем. Але він зробив те, що спантеличило мене ще більше. Раптом Викрадач, так-так, саме та байдужа кам’яна глиба, різко накинувся на мене й обійняв так сильно, що навіть якщо б я захотіла, все одно не вдалось би пручатися! Я застигла, у край шокована. Він був таким теплим і його сильні руки так ніжно огортали мене, що я на секунду розслабилася й закрила очі, вперше за декілька днів відчувши себе в безпеці. Я повільно вдихнула його запах і все всередині затремтіло від задоволення. Хейван доторкнувся губами до мого вуха і прошепотів: