День святого Валентина

Розділ 20

18 січня 2016 року

 

Ранок понеділка для Злати почався з піднесеного настрою. За вихідні дні вона вже встигла скучити за Славою, тому їй не терпілося знову побачити хлопця. Дівчина й досі не могла повірити в те, як змінилися їхні стосунки. Звісно, він не почав брати її до своєї компанії в школі, але Слава став поводитися привітно й іноді відкрито підходив до неї, щоб перекинутися кількома фразами під час перерви. Втім, так вже було заведено в їхньому класі: хлопці більше спілкувалися з хлопцями, а дівчата – з дівчатами. Так, певно, у всіх.

Після першого уроку Злата подала знак рукою Славі, що хоче поговорити.

– Привіт, Злато, що хотіла? – всміхнувся хлопець.

– Хотіла запропонувати тобі сходити в гості до тітоньки Оксани разом зі мою.

– Е-е-е… Якась дивна пропозиція.

– Нічого дивного. Вона вчить дітей малювати, проводячи заняття в себе вдома. Я можу будь-коли безкоштовно приєднатися.

– Любиш малювати?

– Так. Це більше як хобі, але тітка каже, що в мене хороші задатки. Хоча я їй не вірю.

– То нащо тобі я?

– Ну… Я люблю ходити на тітчині заняття, але мені там якось трохи незручно. Ти ж знаєш, я не дуже вмію знаходити спільну мову з людьми. А там мені всі незнайомі. Аби зі мною пішов друг, то було б веселіше.

– Це типу мені малювати доведеться?

– Ага.

– Брр… Я в шостому класі з відмінників випав, бо схопив сім балів за семестр з образотворчого. З того часу мої здібності не поліпшилися.

– Будь ласочка-а-а…

– Тільки заради тебе, – Слава не витримав погляду Злати. – Але у мене умова: ти не будеш дуже голосно сміятися з моїх «шедеврів».

– Домовились.

Наступні шість уроків Злата перебувала в трепетному очікуванні. Коли заняття нарешті закінчилися, вона одразу підійшла до Слави.

– Почекаєш мене біля виходу? Костя, коли на вихідних заходив до мене, забув ключі від дому в моїй кімнаті. Треба віддати.

– Добре, – дівчина спустилася на перший поверх і стала біля вікна, недалеко від виходу.

– Злато, ти не бачила Славу? – біля дівчини зупинився вчитель фізики. – Чи він вже пішов?

– Ні, Слава певно в нашому класі.

– Ти б не могла йому подзвонити і сказати, аби він зайшов до мене?

– Звісно, зараз наберу.

– Скажи, що в мене зараз є час. Він вранці питав про можливість переписати самостійну роботу, – додав учитель, коли Злата вже приклала телефон до вуха.

– Добре, – втім, ніхто не відповідав. – Не бере. Я можу збігати по нього.

– Якщо тобі не важко. Я буду чекати його в кабінеті фізики.

– Угу, – дівчина кивнула.

– Дякую, Злато.

Вона помчала до класу французької. Двері були прочинені і крізь щілину завширшки сантиметрів десять дівчина побачила Славу і Марину. Окрім них там нікого не було. Златі щось боляче вкололо з середини. Вона постаралася стати так, щоб лишатися непоміченою і прислухалася до голосів цих двох.

– Славо, нащо ти це робиш?! – щоб почути Марину, дослухатись виявилося зайвим. Її незадоволений тон доносився аж до іншого кінця коридору.

– Що я роблю?

– Водиш дружбу з цією відмороженою.

– Це ти про Злату?

– В нашому класі тільки одна ненормальна.

– Не твоє діло. І не говори так про неї.

«Отже, він не лукавить переді мною» – усміхнулася Злата.

– Ні, моє! – Марина стала кричати ще голосніше.

– З якого дива? Ми розійшлися ще минулого року.

«Вони зустрічалися?! – її посмішка згасла. – Виходить, не дарма вона так мене бісила».

– Ми не розійшлися, а вирішили зробити паузу.

– Маринко, відстань. Не капай на мізки. Я зараз не маю ні часу, ні настрою, щоб з цим возитися.

Злата почула, як хтось підіймається сходами, тому швиденько трохи відійшла від дверей, а тоді зайшла до класу так, ніби щойно прийшла. Перед нею розкрилася картина, яка розбила їй серце. Марина висіла на шиї у Слави і вони… цілувалися.

Хлопець відштовхнув дівчину, коли почув, що хтось прийшов. Злата зібрала залишки своїх сил до купи і спокійно заговорила:

– Вибачте, що невчасно зайшла. Славо, тебе фізик шукав. Казав, що ти можеш зараз переписати самостійну.

– Добре, він в фізичному?



Tory_Chameleon

Відредаговано: 14.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись