Дипломат

Пролог

Я сиджу у своєму шикарному чорному шкіряному кріслі, про яке тільки мріяти можна, обернувшись спиною до дверей. Велике вікно, обрамлене чорними шторами, виходить у внутрішній дворик на невеличкий сад, де люблю прогулюватись. На жаль, він занадто маленький. Яскраво світять зірки і повний місяць – усе, що завжди і без винятку робило мене щасливим у цьому Ідеальному світі, де ідеальним повинно бути все і всі. Небо таке ж, як і 126 років тому, коли я ідеально б пасував. 

Двері зі скрипом відчиняються.

- Ти запізнився, - кажу обертаючись.

- Прошу пробачення, пане Тарновський. Дні такі довгі, що я не помітив, коли збіг час, - ховає очі мій співрозмовник.

- Запізнитись на годину – це треба було постаратись.

- Зате я приніс новини, - намагається він оправдатись, але я продовжую. Мені просто необхідно знати:

- Хороші чи погані?

- Погані і … дуже погані, - він чимось нагадує мені маленьку комашку, від якої в цьому житті нічого не залежить і нічого вже не чекають.

- Ну, що ж, - подумки заспокоюю себе. Давно знав, що нічого хорошого не слід чекати. -  Нам можна побажати хіба що удачі.

- Можливо краще чуда? – невпевнено пропонує мій співрозмовник.

- Можливо і чуда. Ходи, розкажеш  по дорозі, - зачиняю я двері свого кабінету.

- Звичайно, пане Дипломате.



Елен Ґрін

Відредаговано: 22.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись