Дорогою до тебе...

РОЗДІЛ 7

  Сашко жив з батьком ще три роки.Ми були з ним добрими друзями,але поступово і він віддалився. З хлопцями йому ставало цікавіше, ніж зімною. Дружити з дівчиськом вважалось не дуже престижним. Це було не круто. Його бабуся весь час дорікала моїй матері, що не гоже нам водитись, уже й не діти, дивись ще чого втворимо. Та насправді вона боялася, щоб він не дай Бог не закохався в мене, бо поєднуватись з такою біднотою геть не пристижно. Сашко й сам почав віддалятись. У нього з віком почали з'являтися інші інтереси: дискотеки, дівчата,випивка. Мене все це не дуже цікавило. Тому, коли в п'ятнадцять років він поїхав, щоб вступити до коледжа, я вже не так переживала, як після першої нашої розлуки, оскільки ми і так мало бачились.

   Не буду говорити напевне, та можливо у Сашка і були якійсь почуття до мене. Був один випадок, який я маю вам розповісти, що міг би в якісь мірі змінити моє життя.

   Свято Івана Купала в нас святкують гучно, всім районом. Цьогоріч мама таки вмовила мене піти туди. Навіть сукню новеньку купила. Блакитну, з відкритою спиною, брительки зав'язувалися ззаду на шиї, а спереду тканина хвилями лягала на груди і робила їх на розмір більшими. Сукня здавалася мені завузькою і закороткою та за словами інших дуже мені личила. Особливо колір неба, бо сама я була світлою блакиноокою блондинкою. А ви якою мене уявляли? Я, через громіздку вагу своїх комплексів, ніколи не вважала себе красивою, тому для мене компліменти, які я чула на свою адресу здавалися дивацтвом. Це змушувало мене червоніти, стояти в ступорі не знаючи як реагувати.

   Тож я пішла на свято з батьками, тоді як інші мої однолідки прийшли з друзями. Зі своєю компанією прийшов і Сашко. Я помітила їх за одним із багатьох столиків, які хаотично розкинулись вздовж річки, більшість людей сиділо просто на покривалах. На їхньому столику, за яким сиділи і хлопці, і дівчата, було пиво. Куди дивились правоохоронці не зрозуміло та схоже і вони вже були добре п'яні. Головним елементом свята була все ж таки сцена, де місцеві артисти співали та виконували традиційні сценки до дня Івана Купала. Глядачів залишалось все менше і менше, оскільки всім хотілось спрбувати шашлику, аромат якого було чутно звідусіль, тому я з легкістю пробралась до сцени і почала спостерігати за танцями мавок, що збиралися іти пускати свої віночки на воду, щоб приворожити хлопців. Раптом я відчула чиюсь руку у себе на плечі і різко повернулась назад.

 - Ліно, ти чого? Я ледь не впав,- це був Сашко, який дивом не упав у витолочену траву.

 - Це ти чого підкрадаєшся, ніби злодій?

 - Вибач! Я думаю ти не ти.Я тебе ще такою ніколи не бачив. Ти дуже гарна!

 - Я...- мене наче паралізувало. І поки я думала, як видавити із себе слово "дякую", Сашка хтось потягнув за руку.

 - Саш, ти йдеш чи ні? Мені там скучно стало без тебе.

   Я зазирнула за його спину і побачила якусь малу худу істоту схожу на циганча. На ній був маленький блискучий топ і джинсова спідничка, що ледь прикривала неіснуючі сідниці. На мене накотилось якесь нове відчуття, якого я досі не знала. Це були ревнощі власною персоною.

 - Іди до хлопців, я зараз підійду,- відмахнувся від неї він, наче від надокучливого комара. Циганча надуло губки, але пішло.

- Давай відійдемо десь далі, бо через музику, я власного голосу не чую.

  Я покірно прямувала за ним. Він зупинився тільки тоді, коли не лише веселі компанії залишились позаду, а й поодинокі парочки, що вирішили усамітнитись.

 - Присядемо тут,- він опустився просто на траву і потяг мене за собою.

 - Я забрудню сукню,- почала було я, та він посадив вже мене біля себе.

   Ми сиділи мовчки і дивилися на зоряне небо, але карти, як раніше, у нас в руках не було. Щось нове незвідане опанувало мною. В голові, наче бджоли роїлись тисяча запитань: і чому ми тут, і хто те дівчисько. Страх не давав розтулити рота, водночас було і цікаво, чого хоче Сашко.

 - Ліно, можна я тебе поцілую?

   Спочатку мені здалося, що ці слова витвір моєї уяви та коли я нарешті наважилась опустити голову і поглянула на хлопця зрозуміла, що все відбувається в реальності і відбувається зімною. Я ніколи не уявляла собі, як це буде, не прокручувала варіанти відповідей, тому не знайшла нічого ліпшого, як сказати:

 - Я не вмію цілуватись.

 - Не страшно, я навчу.

   Сашко посміхнувся. У цей момент він здався мені не тільки дуже красивим, а ще й дорослим. Мені стало соромно перед ним і я вже хотіла було піднятись, щоб утекти, коли він повернув до себе мою голову і почав мене цілувати. Від несподіванки я міцно стисла губи.

 - Не бійся,- прошепотів він мені у вухо,- тобі сподобається.

   І це подіяло.Я розслабила уста, чим хлопчина швидко скористався, просунувши мені до рота язик. Я й не стямилась, як вже лежала на землі, а він рукою хазяював по моїх стегнах, талії, грудях. Все здавалося відбувалося не зімною. Та я була занадто спантеличена і налякана, щоб це мені подобалось. Тому, коли Сашко почав розв'язувати брительки сукні, я наче отямилась від трансу і почала вператись.

 - Що ти робиш? Зупинись!- сказала я.

  Сашко підвівся і поглянув на мене.

 - Щось не так?

 - Не треба цього робити.

 - Чому?

 - Я ...я боюсь,- нарешті найшлася я, бо дійсно боялась.

 - Та не бійся, в мене є резинка.

   Слова хлопця ще більше нагнали на мене страху, тому, коли він відсунувся, шукаючи щось в кишені, я вскочила на ноги і відійшла від нього на кілька кроків.

 - Ти чого?- здавалось він був здивований.

 - Я не можу так. Це неправильно. Ти тижнями десь пропадаєш, а сьогодні нізвідки з'явився і притяг мене сюди...



Ліля Лужинська

Відредаговано: 22.07.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись