Дорогою до тебе...

РОЗДІЛ 8

   Наступного дня хлопець прийшов вибачитись. Перед нашою вчорашньою зустріччю його пригостили горілкою, тому і вів він себе трішки неадекватно. Списавши все на спиртне, ми вирішили забути про вчорашній інцидент. Тож мені залишалося тільки гадати подобалася я йому чи його п'яній копії.

   За літо я цього так і не з'ясувала. В тих нечастих випадках, коли Сашко приходив в гості, сидів і пильно на мене дивився, але нічого не казав, я ніяк не могла зрозуміти почуття парубка. Запитати прямо теж не наважувалася. А восени майбутній програміст поїхав на навчаня до Києва.

   Я ж повністю віддалася книгам, навчанню і роботі по господарству. Хоч навчалася я добре, батьки поставили мене перед фактом, що грошей на університети, інститути та навіть коледжі не має. Тому після закінчення школи на мене чекало не дуже радісне майбутнє. Мама вже домовлялася за мене на заводі, ще був варіант шукати роботу продавця. Попри такі невтішні прогнози, я все ж таки відчайдушно бажала почути останній дзвоник і була готова взятися за будь яку роботу лиш би мати свою копійку і не залежати від батьків.Якби мені трішки більше впевненості, я б неодмінно спробувала поступати на державну форму навчання. Пам'ятаю на іспитах вчителі не припиняли нахвалювати мене:

- Ліно, ти молодчинка! У тебе велике майбутнє. Ти документи вже подавала?

   Я лише мовчки хитала головою, боячись, що коли відкрию рота і почну щось говорити, неодмінно розплачуся.

 - Ну, не затягуй з цим. Конкуренція велика, але з твоїми знаннями ти неодмінно поступиш.

   Мені було вже соромно перед ними. Я уявляла їхнє розчарування, коли вони побачать мене за прилавком магазина. Ось тобі і велике майбутнє.

  Тому замість того, щоб як інші вибирати собі спеціальність, я самотужки ходила по району у пошуках роботи. Ви запитаєте, чому дівчина, яка має сміливість зайти в кожен магазин і розпитувати про вакансії, не має сміливості подати документи хоча б в який-небуть коледж? Мабуть, я відчайдушно прагнула незалежності. Мені здавалось,що будь-які гроші вже вирішать мої проблеми. Та коли я пропрацювавши місяць продавцем, отримала свою першу зарплатню- п'ятдесят гривень, зрозуміла,що цих грошей мені майже нінащо не вистачить.

   Одного разу в магазин зайшла жінка, одягнена дорого, з розкішною зачіскою та майкапом. Інша продавчиня весело з нею привіталася і почала її про щось розпитувати. Коли та пішла я запитала, що то була за поважна пані, на що та відповіла:

 - Пані? Якби ж ти тільки знала, якою бідною вона була.Старенька хатинка, що майже розвалилась. На хліб грошей не було, діти обідрані ходили. Та їй якось пощастило знайти в Москві хорошу роботу. За кілька років будинок поремонтувала, одягаються всі як з журналу, ні в чому собі не відмовляє. Але не всім так таланить.

   Та я її вже не слухала. У мене перед очима майоріло розкішне життя. Ось, де гроші заробляються. Я б могла оплатити собі навчання і купувати дорогі речі про які раніше тільки мріяла. Тому з нетерпінням стала виглядати цю красиву жінку, бо мала намір розпитати її про роботу. За кілька днів вона знову прийшла до магазину. Цього разу я була одна, тому наважилась з нею заговорити. Її звали Ольга і вона працювала таким самим продавцем як і я, але з набагато більшою зарплатнею. Місця у них поки-що всі зайняті, але вона матиме мене на увазі. А ще жінка порадила купити мені мобільний для підтримки зв'язку і залишила мені свій номер телефону.

  Випросивши наперед зарплатню у господаря магазину, я все ж таки купила собі мобільний. Це був найпростіший, найдешевший пристрій з чорно-білим екраном, який я тільки змогла знайти, але він у мене був, чим я дуже пишалася.

  Я чекала на дзвінок від Ольги, якого все не було. До магазину часто заходили мої колишні однокласники і з цікавістю запитували, що я тут роблю. Мені було так соромно казати їм правду, що я вигадала історію про літній підробіток перед початком навчань. Та настав вересень, а від Ольги не було, ні слуху, ні духу. Отже, не за горами той день, коли мою брехню розкриють. Та перші місяці навчання усі настільки були зайняті, що в магазин ніхто з однолітків не потикався. А в листопаді нарешті мені подзвонили.



Ліля Лужинська

Відредаговано: 22.07.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись