Дорогою до тебе...

РОЗДІЛ 12

   За місяць у мене з'явилося декілька прихильників. Серед них були як місцеві так і заробітчани, шукачі кращої долі. Досвіду у залицянях не було, та вже якою дурепою потрібно вирости, щоб не розуміти, що людина принаймні прихильна до тебе? Мабуть такою як я.

   Один з парубків, місцевий, якось попросив мене допомогти вибрати красивий подарунок для дівчини, на свій смак. Ми передивились весь косметичний відділ і нарешті таки визначилися з варіантами. Парфуми, що були найдорожчими у нашому магазині та набір засобів по догляду за тілом,кращий з того, що було на прилавках. Він попрохав все гарно запакувати, після чого я віддала подарунок йому. Хлопець взяв до рук товар, але не зрушив з місця. Так ми стояли з добру хвилину дивлячись одне на одного, коли він раптом протягнув пакунок мені назад:

- Это тебе!

- ЩО?- не зрозуміла я.- Тоесть, что то не так?

- Все так. Просто это подарок тебе!

   Сказати,що я була вражена, нічого не сказати.А який вигляд мали дві інші продавчині! Наче їх хтось кувалдою по голові буцнув. Як такому нещастю можуть дарувати подарунки, коли поруч такі красуні стоять?

   Я й сама не розуміла прихильність цього парубка. Симпатичний і гроші завди при собі має. Навіщо йому дарувати подарунки такій як я, якщо навколо ходить стільки чарівних дівчат?

  Доки мозок міркував над цим, хлопець пішов, не забувши на останок мені підморгнути.

  Оціпеніння пройшло і в Галини Іванівни. Вона вирвала у мене з рук подарунок і кинулася з ним до кабінету Наїла. Через п'ять хвилин жінка вийшла звідти, червона мов буряк. Мабуть тиск підскочив.

- Наил хочет видеть тебя! Иди к нему немедленно! Что тарашчешся как баран?- гаркнула вона, коли я стояла і дивилася, як розлітається на шматки подарункова упаковка, яку я так старано загортала.

   Це був перший подарунок у моєму житі і ту секунду, коли я тримала його в руках, я не забуду ніколи. Дивлячись на те, як жінка безжалісно розпакувавши його, віднесла все на полички, щоб продати повторно, я відчула нестерпну біль через своє безсилля у даній ситуації. Я не могла нічого зробити, бо перебувала тут на пташиних правах. І замість того, щоб пожбурити у неї чимось важким, стиснувши до крові кулаки, пішла у кабінет.

  Наїл сидів у своєму м'ягкому кріслі, майже порожня бутилка червоного, напівсолодкого стояла на столі. Він жестом наказав мені сісти навпроти. Судячи з його оскаженілого погляду, суперечити йому не вартувало.

- Ліна! Ти нє імєєш права брать подаркі.

- Это что незаконно?- запитала я, про що через секунду вже шкодувала.

- Мнє нє нужен здєсь бордель!- крикнув чоловік і стукнув кулаком по столі.

   Я зіщулилась, наче цуценя на морозі. Одна справа,якщо на тебе гримає батько, а ти, показавши йому язик, тікаєш в кукурудзу і зовсім інша, коли ти в чужій державі, в сотнях кілометрів від дому, і якийсь чужий мужик гупає перед обличчям кулаком.

- Только я здєсь могу даріть подаркі. Ті мєня поняла?- він схопив мене за підборіддя і змусив поглянути йому у вічі.

  Сльози мимовільно покотилися по щоках. Помітивши їх Наїль змінив тактику:

- Ті очень красівай дєвушка,- сказав він, відпустивши нарешті моє обличчя, перейшовши до поглажування ніг.- Я дать тєбє всьо что хочєш, только стань мой.

   Коли чоловік поліз своїм вусатим ротом цілувати мене, інстинкт самозбереження нарешті включився, і давши йому ляпаса, я вскочила на ноги та вибігла з кабінету.

" Господинько,за що?"- запитувала я зачинившись у туалеті, ридаючи навзрид,-" Чому таке невезіння? Я ж лише копійчину хотіла заробити. За що мені такі напасті?"

   Того дня я добряче виплакалась та виходу не було і мусила повертатись до роботи. Ніхто не запитав у мене,що сталося і до свідомості дійшла реальність всієї ситуації. Ти залишився один на один зі своїми проблемами. Ні сльози, ні благання не принесуть порятунку.



Ліля Лужинська

Відредаговано: 22.07.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись