РОЗДІЛ 14

   У ці важкі дні  я часто згадувала Сашка. Його образ був тмяним і розмитим, риси обличчя стирались у пам'яті. Я не раз уявла як він вривається у магазин, щоб мене урятувати. Так, перечиталась романтичних історій. Ну і що? Це були мої мрії і там я могла собі дозволити все, що загодно. Де, як не там давати волю уяві? Можливо, з принцом Чарльзом у ролі лицаря- визволителя я  трішки й перегнула, але іноді було важко зупинити потік фантазії.

   Це допомагало мені вижити у ворожому середовищі.

   Я ніколи не жила в розових окулярах і розуміла, світ- видовище не для слабкодухих, але у людську порядність все ж таки вірила. Та відміність між націями була разючою. Вражало безкінечне пияцтво. У нас теж п'ють, але різниця у тому, що наші люди п'ють задля веселощів, тоді як їхні завжди запивають якісь трагедії. У нас жінка- берегиня домашнього вогнища, а у них - безхарактерна істота, груша для буксування. Не буду міряти всіх однією міркою і у них, і у нас трапляються різні відносини між чоловіками і жінками. Середовище, яке дозволило мені робити якісь висновки, обмежувалось магазином та покупцями, охоплюючи лише мізерну частинку суспільства.

   Мабуть, мої страхи зумовлювались тим, що я боялась перетворитись на таку саму безвольну істоту, не знаючи ще тієї сили, яка поки-що глибоко спала десь у недрях душі. Та у мене з'явилась віра. Можливо, через щоденні молитви чи ситуацію в якій опинилася. І ось одного дня з'явилося світло в кінці тунелю. До магазину навідався власник. Наїл був лише наглядачем і по сумісництву якимось дальнім родичем хазяїна. Тільки той переступив поріг, як чоловік перетворився з похітливого самця на кошеня, облите водою. Я, помітивши ці зміни, зрозуміла, що час діяти.

   Галина Іванівна була жінкою не дурною і одразу ж розкусила мої наміри.Очевидно, мене видало безперервне поглядання на зачинені двері кабінету. Спочатку продавчиня порадила облишити свої наміри, згодом попередила, якщо я розізлю Наїла, життя до цієї миті видасться мені медом.

   Звісно, я її не послухала. Коли ти потрапляєш в безвихідь, дивом знаходиться рішення. Тебе притискають до стінки і щоб вирватись, іти доводиться тільки вперед. Тому, незважаючи на погрози, я попрямувала до кабінету розуміючи, що це єдиний шанс вибратися звідси,і голосно постукала у зачинені двері.

- Входите!- почула я швидше здивований, ніж розгніваний голос.

- Я Лина, одна из вашых работниц. Хочу с вами поговорить,- випалила я, ледь переступивши поріг.

- Не так быстро,- зупинив мй потік слів чоловік.-Давайте попорядку.Вы знаете кто я?

- Да, вы хозяин магазина.

- Именно. Меня зовут Мухамед. А вы я так понимаю, та самая украинская девушка, что приехала два месяца назад?

- Та самая.

- Лина, так вы сказали вас зовут? Что же случилось у вас прелестноое детя? Почему так сильно хотите домой? Может вас кто -то здесь обижает?

   Я поглянула на Наїла, його очі були налиті кров'ю. Здавалось він ось ось вскоче і почне мене душить. Він від мене такого явно не очікував. Я зрозуміла, що коли Мухамед поїде, будуть неприємності. Тому вирішила діяти обережніше.

- Меня не обижают. Я сильно соскучилась по родным. Поэтому хочу домой,- в якісь мірі і це було правдою.

-Наил, ты сам разве не мог решить этот вопрос?

- Ета дєвка сумашедшій!- чоловік після почутого трішки розслабився.- Ана мнє нєчєво нє горіть.

  Мухамед з недовірою поглянув на мене. Наче намагався розгледіти моє божевілля. А тим часом я роздивилась його. Очевидно, що рівень освіченості у нього вищий, ніж у його родича. Про це свідчила правильна вимова, виважені рухи та дорогий костюм, що дуже йому пасував. Сам він був доволі симпатичний і молодший за Наїла, а ще дуже серйозний, тому швидко повернувся до розмови:

- Я не вижу здесь никакой проблемы. Если хотите домой, ежайте. Вас никто не задержывает. Наил выплатит все что положено и купит билет. Только одного не понимаю. Зачем надо ехать так далеко от дома, чтобы здесь грустить по нему.

- Я искала лучшей доли, а нашла...- почала я, та вчасно зупинилась.- Наил, купите мне пожалуста поскорее билет. Спасибо вам!

   Подякувавши, я вийшла з відчуттям виконаного обов'язку. Старий збоченець не посміє піти проти Мухамеда. Здавалось, що свобода вже близько.