Дорогою до тебе...

РОЗДІЛ 25

   Прохолодне повітря вдарило в обличчя. Навкруги тинялись парочки і п'яненькі компашки. Мені ніколи не стати такою як вони. Та й навіщо? А може я просто не здатна отримувати задоволення від життя? Чи моє задоволення у чомусь іншому?

   Я обійняла себе руками. Все ж таки слід було взяти кофтину. Не знала, що так затримаюсь. І тут на мої плечі лягло щось тепленьке. Що б це не було, дякую! Одразу перестало тремтіти тіло.

- Замерзла?

- Ти завжди з'являєшся так несподівано? - запитала у Сашка, а це був він, коли зуби перестали клацати.

- Я просто стежу за тобою, і якщо виникає потреба, приходжу на допомогу.

- У тебе не погано виходить. Вечір прохолодний.

- Я надіюсь, що моя куртка тебе зігріє, а вечір чудовий.

   Він якось пильно поглянув мені в очі, аж стало ніяково. Лише витвір уяви чи його слова " чудовий вечір" дійсно мали під собою якийсь прихований сенс?

- Я власне вже іду додому.

- То може, тебе провести?

- Якщо хочеш.

   Нічого собі! Вперше хлопець проводитиме мене додому. Цього дня багато чого сталося вперше. Вперше я купила собі красиву сукню, вперше сходила до клубу, вперше танцювала поза межами своєї хати і ось вперше іду з хлопцем та ще й в його курці.

   Ми відійшли яку сотню метрів від центру, а навколо вже панувала суцільна темрява. Добре, що хоч Сашко нагодився. Виявляється, не така я і безстрашна. Парубок зупинився і взявши мене за руку потяг на себе. На мить затримав на мені свій погляд, а потім нахилився, щоб поцілувати. Цього разу я не впиралась. Поцілунок був ніжним і довгим і напрочуд приємним. Він обняв мене за талію і прижав до себе. Ноги стали ватними, тому я майже на ньому повисла.

- Може ти трішки затримаєшся?- почула я. коли ми нарешті відірвались одне від одного.

   Тут я мабуть вже не відрізнялася від інших дівчат, бо розуміючи на що натякає Сашко все ж таки спочатку хотіла романтики і поговорити. З ним було приємно цілуватися, обійматися, але не було відчуття, що це той єдиний, який мав би запалити іскру в серці. А що буде, якщо я знову втечу? Він зникне на багато років, а я залишуся назавжди одна, шкодуючи про нездіяне? Можливо,він просто соромиться розповідати те, що відчуває? Якщо я йому б не подобалась, стояв би він тут зараз зімною? Я вирішила дозволити собі дійти до кінця і ще щось зробити вперше, а може це алкоголь дозволив, не знаю. Тому, поглянувши у гору, потім на нього, сказала:

- А пам'ятаєш як ми малими довго дивилися на зоряне небо?

- Так, у нас навіть карта була.

- Я дуже сумую за тими часами. Мені не вистачає нашої дружби.

- Згоден, хороші були часи. Але в дорослому житі теж багато хорошого,- після цих слів ми знову поцілувались.

   Нездійснені мрії, спаклюжене тіло, безперспективне майбутнє,- шепотіли в голові мої демони. То чому я зараз маю тікати від хлопця, що хоче мене?

- Ходімо!- він потяг мене за руку у протилежному напрямку.

- Куди?

- Не до тебе ж додому нам іти? Не хвилюйся! Просто довірся мені, ось побачиш, ти не пошкудуєш.

   Ішли ми не довго. Хвилин десять, а потім зупинилися перед квартирним будинком.

- Що ми тут робимо?

- Тут квартира мого друга. Іноді я тут ночую. Його сьогодні не буде, точно кажу, тому ми можемо нею скористатися.

   Моя мораль намагалася подати голос, нагадавши мені, що я ж культурна, вихована дівчина, а не повія. Я б мала зараз спати у своєму ліжечку, а не тинятися з хлопцем по чужих квартирах. Та я вже не бажала зупинятись. Будь що буде.

- Чому б ні, чорт забирай!-  вигукнула я, щоб перекричати голос всередині.

   Сашко задоволено усміхнувся.

   Ми зайшли в грязний під'їзд і підійшли до першої квартири. Хлопець витяг з-під коврика ключ. Ще не встиг він відчинити двері, як я вже зрозуміла - в квартирі давно ніхто не прибирався.Запах стояв не дуже приємний. Брудних шкарпеток, переповнених попільничок та ще хто зна чого. Коли ввімкнулось світло, я переконалась, що носові рецептори мене не підвели. Всюди валявся одяг і не лише чоловічий, в кутку лежало кілька порожніх пляшок. В кімнаті знаходилось ліжко і диван з несвіжими протирадлами.

- Вибач за безлад! Мій друг такий неряха, - почав було оправдовуватися Сашко.

   От, на яких друзів ти мене проміняв,- хотілось сказати мені. Слід було розвернутись і піти геть та таке більш властиво старшим жінкам, що вміють себе поважати. Я ще до цього тоді не доросла, тому відповіла:

- Облиш, мені байдуже! Я не порядок прийшла провіряти.

Хлопець все ж таки знайшов у шафі чисті простирадла і ми сяк так перестилили ліжко.

- Я зараз,- він вийшов до кухні, залишивши мене одну.

   Не саме романтичне місце для пешого разу, але хіба це має значення? Я ж тут з Сашком і тепер все має змінитися в кращу сторону.

- Дивись, що я знайшов!- хлопець тримав у руках бутилку вина і два бокала.

   Він сів поруч мене на ліжко, розливши напій у стакани. Ми мовчки випили, після чого відставили усе вбік і перейшли до того, власне для чого сюди прийшли. 



Ліля Лужинська

Відредаговано: 22.07.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись