Дорогою до тебе...

РОЗДІЛ 35

У вас буває відчуття, наче ви не на своєму місці? У мене буває. Відчуваєш себе у якійсь паралельній реальності, ніби твоє справжнє життя проходить десь поруч, а ти не можеш до нього торкнутись. Йдеш обабіч, так близько, а на собі відчути його не можеш. Ти ходиш вулицями, квартирою, поруч зі своїм істинним виміром, де ти безмежно щасливий, де здійснюються твої мрії, але перейти в нього ніяк не виходить. Має статися чудо, що зможе перемістити тебе з одного виміру в інший. Та його ще слід знайти.

   Незабаром Софійці мало виповнитися рік. За весь час мені лише раз вдалося виїхати зі свого не зовсім престижного району. Очевидно мої безкінечні прохання так дістали Сашка, що він здався. Не знаю як він вмовив свекруху посидіти з онукою (правду кажучи, я й сама побоювалась залишати дитину з нею), але йому це все ж таки вдалося. Тож одного дня ми сіли у маршрутку і поїхали на другий берег Дніпра. Хоч побачила я не так багато , вражень мені вистачало. Я дивилася на Києво-Печерську Лавру, як на витвір чогось божественного. Нажаль у середину ми так і не потрапили. А чого лише коштує скульптура «Батьківщина – мати»?

   Коли я намагалась затягнути Сашка у Лавру, у нього задзвонив телефон. Він якось одразу ж змінився в лиці і сказавши, що це з роботи відійшов на певну відстань від мене, щоб поговорити. Дивно, що б я могла такого почути? Чому слід так далеко відходити?

  • Нажаль, мусимо повертатись, – повідомив чоловік, після кількахвилинної розмови по телефону.
  • Як вже?- здивувалась я. – Ми ж нещодавно приїхали.
  • Мене викликають на роботу.
  • Але ж сьогодні вихідний!
  • Начальнику цього не скажеш. Я не хочу, щоб мене звільнили, а коли піти всупереч, так і буде, не сумнівайся.

Вибору не було, довелося повертатися додому. Та коли ми підійшли на зупинку, Сашко повідомив, що зі мною не поїде, бо вже не встигає, тож переконавшись, що я сіла у правильну маршрутку, пішов геть.

Будучи ще під враженням побаченого, я не встигла образитися на такий перебіг подій. Нехай, буде ще інший день. Тьотя Нюра обіцяла мені провести екскурсію індивідуально. Та дібравшись нарешті до потрібного місця, побродивши перед цим з добрих пів години вулицями у пошуках знайомих орієнтирів, у дверях мене зустріла розлючена свекруха. Ну яку антикварну річ знову розбила моя дитина? – перше запитання, яке спало на думку.

Вона мовчки чекала доки я роззуюсь, поклавши руки в боки і сверлячи мене поглядом.

  • Що сталося, Раїса Петрівна? – запитала, не витримавши її погляду.
  • Ти ще запитуєш?
  • Не я ж стою тут, наче бик на родео, побачивши червону ганчірку? Чим цього разу вам не вгодила власна онука?
  • Та як ти смієш? Ми тебе з болота витягли! І ось маємо дяку. Дитина ця нестерпна на шиї сидить, а тепер ще і це…

Я відштовхнула її в сторону – мені потрібно було побачити Софійку. Зайшовши до своєї спальні, переконалась, що мала спить і з нею все гаразд. Ну, слава Богу! Зачинила двері і пішла коридором назад, бо жінка вже перлась сюди.

  • Що це ? – продовжила з того місця, де закінчили.
  • Ти добре знаєш що, не придурюйся дівко! Ти ж злодійка!
  • ЩО? викрикнула я, забувши про Софійку. Ви що з ліками переборщили і у вас галюцинації ?
  • У мене зникли гроші. Крім тебе, у цьому домі їх ніхто б не узяв.
  • Що ви верзете? Навіщо мені ваші гроші? Я ж у вашу кімнату навіть не заходжу ніколи.
  • Ага, попалась,- жінка зраділа, наче відкрила злочин століття. – Звідки ти знала, що вони у мене в кімнаті були?
  • Елементарно, Ватсон! Де б іще ви їх заховали? А яка сума там була?
  • Хм, а то ти  не в курсі? Дві тисячі доларів.
  • Ого, нічого собі!- я була вражена, звідки у моєї бідної свекрухи, яка підробляє бухгалтером на пів ставки, такі заощадження. – А ви в Сашка не запитували, може він узяв?
  • Мій син ніколи б не узяв без мого дозволу й копійки. Як ти смієш його звинувачувати? Тож залишаєшся тільки ти.
  • Заспокойтеся, я таких грошей зроду в руках не тримала. Я могла б так само вас звинуватити в тому, що зводите на мене наклеп і тих грошей ніколи не існувало.
  • Та що ти собі дозволяєш?
  • Думаю, що слід подзвонити Сашкові і з’ясувати правду.

   Я пішла до своєї кімнати, де нервово почала нишпорити в сумці, шукаючи телефон. Зовсім жінка розум втратила. Звинуватити мене в крадіжці! Такого приниження не очікувала. Що я їй поганого зробила? Я набрала номер чоловіка. Пішли гудки. Марно. Набрала ще раз і почула в слухавці: «Ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності. Залиште повідомлення, або перетелефонуйте пізніше». Дідько, вимкнув телефон. Що ж робити? Ні, я так цього не залишу. Поїду до нього в офіс. Я знайшла його сумку, в якій він зазвичай носив ноутбук і всілякі папірці. Десь тут обов’язково має бути адреса фірми. Полиставши папери, нарешті надибала на якусь адресу. Це мабуть те, що треба. Узяла аркуш з собою і стрімголов вискочила з квартири, знову штовхнувши свекруху.

  • Що злодійко, тікаєш? -почула вслід.

   Вибігши з під’їзду пошукала поглядом на дошці оголошень номера таксистів, які не раз роздивлялася просто з нудьги. Приємний жіночий голос повідомив, що машина буде через п’ять хвилин. Стала чекати.

   Дивно, але через п’ять хвилин таксі дійсно під’їхало. Показала водієві адресу, на що він кивнув і назвав суму. Мені було вже байдуже. Я маю поговорити з Сашком негайно. Їхати довелося близько години. Довжелезні пробки були сьогодні наче на замовлення. Ніби щось не бажало щоб я туди добралась.

   Водій зупинився біля десятиповерхового будинку з вишуканими балкончиками та кількома входами. Розрахувавшись з ним почала розгублено дивитися по сторонам. Підійшла до першого входу – зачинено, до другого – теж саме. І ось посмикавши за третю ручку, відчула, що двері піддаються. Не сміливо зайшла у просторий прохолодний вестиб’юль. Приміщення було витримане у сіро синіх тонах, що виглядало дещо містично. Попереду були турнікети, після яких ішли широкі мармурові сходи. Попри стіну розмістилися яскраво сині пуфики, а на стелі висіла величезна срібна люстра у формі падаючих крапель, що переливались на світлі. Я стояла як заворожена і не помітила, що до мене хтось підійшов.

  • Пані, я можу вам чимось допомогти?



Ліля Лужинська

Відредаговано: 22.07.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись