Нічого не питайте. Але втікач з мене нікудишній. Мене зловили при виході і знову занесли в машину. По обличчю Володимира, я зрозуміла, що чекає нас серйозна розмова вдома. Знову буде розпитувати. Ніби я горю бажанням про це згадувати. По дорозі заїхав в аптеку і накупив чогось дуже багато.
В квартирі я вже зрозуміла, що я влипла по повній програмі.
-Не буду питав, що там в тебе сталося. Це безглуздо.
"Нарешті дійшло!"-подумала я.
-Просто скажи мені, зараз тобі щось загрожує? Ти в небезпеці?
-Ні.
-Добре. Тут є ліки. Я сам тобі допомагатиму їх наносити.-я лише й відкрила рота, щоб заперечити.-Нічого чути не хочу! Якщо не хочеш нічого розповідати і щей до повного щастя втікаєш від мене, то будь готова тепер до повного контролю.
-Ви і так заставили мене роздягнутись перед чужим чоловіком! А ще хочете, щоб я перед вами роздягалась?-не витримавши почала кричати я.
-Цей чоловік - лікар. А я тебе не прошу роздягатись. Ти хоч бачила, що в тебе ножове поранення?
-Та це просто задряпина!
-Хай там як, та потрібно було хоча б продезенфікувати цю задряпину.
-Мені було не до того.
-Так, все. Тримай,-він простягнув мені таблетку.-випий і лише через 3 години можна буде їсти.
-Що це?
-Допоможе твоїм синцям швидше загоїтись. А тепер опусти блузку, щоб я міг намазати їх маззю.
-Я сама можу це зробити.-шеф скинув свої окуляри і поставив на стіл.
Від його одного погляду я почала розтібати верхні гудзики і легко опустила сорочку. Він ніжно розтирав мазь, а мені аж мурашки йшли по тілу від холоду. Тоді взяв щось інше і став перед мною.
-Лікар сказав, що в тебе сильне забиття біля ключиці.
Володимир легко опустив блузку і розмазав якусь рідину вище грудей. А мене так і тіпало від злості. Тоді всівся на крісло і підтягнув мене ближче. Невже він хоче щоб я повністю блузку скинула?
-Тепер треба обробити твою задряпину і прикласти пластир. Можеш скинути блузку, я не кусаюся.
Ага, звісно. Сидить такий серйозний, з темною щетиною, в строгому костюмі.
Зрозумівши, що я не збираюся нічого робити, він за бедра підсунув мене ще ближче і почав розчіпати решту гудзиків.
-Володимир Андрійович, ви переходите межі.-зауважила я.
-Вдома можеш звертати на ти.
Він все ж таки скинув цю блузку і добрався до поранення.
Поки він мовчки намазував всякої всячини, я з близька могла розгледіти його лице. На правій бровій у нього був маленький шрам, ледь помітній. В нього довгі та густі вії, як для чоловіка. З вигляду - ідеальний чоловік, але цей характер - це щось неможливе.
-Це потрібно робити зранку та ввечері, два тижні поспіль.-перебив мої думки шеф, який знизу дивився мені в очі.
-Я сама можу це робити.
-Ні. Я вже тобі казав, що слідкуватиму за цим процесом.
-Мені не подобається, що до мене торкається чужа людина.-висловила свою думку я і підняла з підлоги блузку.
-Не одягай ще, хай мазь впитається.
-То мені що, ходити голою по квартирі?-обурилася я і прикрила груди блузкою.
-Чому ж голою? Ти в спідниці і на тобі верхня білизна. Нічого лишнього я не побачу. Це те ж саме, що в купальнику ходити.
-Володимир Андрійович, я не з тих дівчат, що ведуть себе непристойно.-він піднявся з крісла і тепер я повинна була дивитись на нього знизу.
Незважаючи на мій високий ріст, він все одно вищий.
-Я в цьому навіть не сумніваюся. І я ні на що не наполягаю. Просто я буду обробляти твої синці і рану. Ти ж сама не будеш цього робити.
-Буду. Все буду робити, як тільки що ви зробили.
-Давай так... Ти поводишся спокійно і...чемно, а я віддаю тобі заказ Євгена.
-Що? Але звідки ви...?
-Я побачив по твоїх очах.-пояснив Володимир.-І хвати мені вже викати. Вдома я хочу спокійно себе відчувати. Просто "ти" і просто Володимир, або Володя.
-Це шантаж.
-Це лише твої думки.-він пройшов повз і налив собі води.
Я пішла до своєї кімнати. Так чи сяк, але не годиться стояти перед дорослим чоловіком майже оголеною.
Вже до ночі я не бачила його, але мені так кортілось їсти, що я не витримала і пішла на кухню. Легенько відкрила двері і зайшла на кухню. Вроді тихо, напевне, шеф вже спить. Світло вирішила залишити виключиним. І так було видно все завдяки ліхтарям, чиє світло проникало в квартиру. Я відкрила холодильник і дістала звідти сир та огірок. З горем нарізала хліба, ще б трішки і залишилася б без пальця. Поскладала все акуратно в тарілку і сіла за стіл.
Коли їла, то згадала про колишню роботу і житло. Все так швидко змінилось... Лише одна зустріч і одна людина, яка перевернула моє життя з ніг на голову. І навіщо я тоді поперлася під саме його машину?
Різке світло заставило мене закрити очі. Вони звикли до темряви, а тут ніхто інший, як Володимир ввімкнув світло.
-Чого сидиш в темноті?-запитав чоловік.
-Не хотіла вас розбудити.-я глянула на нього і він ще досі був в костюмі.-Ви спите в костюмі?-вирішила пожартувати я.
-Я не спав. Працював.
-Я можу чимось допомогти?
-Можеш.-впевнено сказав шеф і сів навпроти.-Зроби і мені таке.-він кивнув на мій супер-бутерброд з сиру і огірка.
-Добре.
Я зробила йому теж саме, що й собі. Він спокійно спостерігав за мною і про щось думав. Поставила йому під ніс тарілку і сіла на своє місце.
-Можна запитати?-почав Володимир.
-Так.
-В тебе був хлопець чи, може, наречений?-таке питання було незрозуміле.
-Був хлопець. Ще в університеті. А що?
-Я подумав, що це міг хлопець з тобою зробити. Але якщо на той час його не було, то значить не він.
-Я вже вам казала, що сама не знаю цього чоловіка. Це сталось на вулиці, вночі.-я скривилась від спогадів.
-А що ти вночі робила на вулиці?-допитувався чоловік.
-З роботи йшла.
-Ну згадай, може ти щось зробила не те, або в тебе були якісь проблеми. Хто міг тебе так побити?
"Якби ж то, тільки побити"-подумала я.
-Ні, нічого такого.
#3238 в Любовні романи
#722 в Короткий любовний роман
#1543 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 28.08.2020