Дракон в Архонії

Розділ 3.

Розділ 3

   Вночі, як і обіцяв, з’явився Ластер. Я тепло попрощалась із друзями. Не знаю, коли ми ще отак посидимо. Пообіцяла Алі писати, як тільки випадатиме можливість. За нею я буду дуже сильно сумувати, бо за час навчання вона стала для мене як сестра. З Ліканом, думаю, ми скоро перетнемось.

   Перемістились. Перше, що попало в очі, це пісок, при чому буквально. Очі зразу почали сльозитися. Друге, намети, хаотично розміщені по периметру. Навколо снували люди у різній воєнній формі. Недалеко горіло багаття, навколо якого також сиділи солдати. Хлопці та декілька дівчата розмовляли на далекі від війни теми. Ластер сказав слідувати за ним і ми направились до найбільшого намету, який нібито стояв у центрі.

   - Запам’ятай, нікому ні слова хто ти. З татуюванням, я бачу ти постаралась, тому проблем не повинно бути, - прошепотів, перед тим як зайти.

   Всередині було декілька столів, диванчики та крісла. Невеликі круглі сфери під верхом намету достатньо освічували його. Лише двоє людей сиділо за столами. Один із татуюванням у вигляді хмаринок, низенький чоловічок вправно заповнював папери, кинувши на нас лиш один погляд і поважно привітавшись із Ластером, вернувся до справи. Інший, до якого ми і направились, високий чоловік, здається, молодший за Стефана або того ж віку, серйозний, навіть подекуди злий вираз обличчя, з вибритими, по боках, скронями і недовгим чорним волоссям, зачесаним назад по середині та легенькою щетиною, яка ледь доходила до гострих виразних вилиць. Від правої брови і до вуха лице пересікав глибокий шрам, лише дивом не зачепивши око. Я аж скривилася, подумавши, який нестепний біль супроводжував цей шрам. Тіло ховалось під шкіряною курткою з багатьма металевими вставками. Він невідривно дивився своїми чорними, ніби бездонними, очима на мене. На його довгій шиї, як витвір мистецтва, красувався великий голубий птах із щитом у лапі, який був обплетений ліанами, на його крилах були маленькі зірки, з яких виходило полум’я. Але підійшовши ще ближче, я побачила, що весь малюнок складається із хаотичних ліній, з близької відстані вони не складаються у той самий малюнок. І я була в шоці. Бо, окрім того, що в нього магія Природи у двох категоріях (тварини та рослини), ще й магія Захисника, Світла та Вогню, і все це завершає дуже рідкісна магія Хаосу. Ластер почав говорити:

   - Дем Анфарвол, - це ж до нього на практику може піти Аля, не заздрю подрузі. – Це Єва Драгана. Вона іде до розвідників.

   Анфарвол примружився, оглядаючи мене:

   - Чому саме до розвідників? – низький владний голос, ніби огортав зі всіх сторін. - На мою думку, вона непогано би вписалась до наїзників.

   Наїзники? Ще чого! Найневдячніший рід війська. Їх кидають у саму гущу подій і мало хто з них залишається цілими. Є, звичайно, ще вершники. Їм легше. Наїзники сідлають големів і на землі їх швидко знищують, а от вершники літають на скетах, дуже красивих великих птахах. Але і там бувають промахи, скети дуже горді тварини, тому інколи, коли їм щось не подобається, вони можуть скинути свого вершника і мало кому вдається вижити після такого падіння.

   - Адем Лонтерей дав розпорядження, що вона іде в розвідку! - з притиском сказав Ластер.

   - Цікаво, цікаво, - Анфарвол ще раз уважно зміряв мене поглядом, де чорні очі були розбавлені сірими вкрапленнями. – Що ж у тобі такого особливого, що сам адем дав розпорядження?

   Здається, ми із ним точно не подружимось. Занадто самовпевнений... кретин.

   - Дем Анфарвол, будь ласка, випишіть необхідні документи, - серйознішим тоном сказав Ластер, - Єва виснажена. – Подумавши, він добавив, - І будьте такі ласкаві, звертайтесь до неї із повагою. Ви не у приватній розмові.

   Анфарвол кинув невдоволений погляд на мене, ніби я винна у всіх гріхах світу, проте нічого не відповів. Тепер вже точно хрест на більш-менш нормальних стосунках із ним. Взявши необхідні документи, ми швидко вийшли із намету. Я не хотіла ще довше знаходитись поруч із ним. Але тепер все рівно прийдеться часто бачитись. Адже він керує новобранцями. Ох і важко мені з ним прийдеться.

   Ластер відвів мене до потрібного намету та провів у середину. Одномісні прості ліжка, тумбочки збоку і декілька крісел. Це власне, все, що тут було. Ну і новобранці. Всі до одного хлопці. Різні за віком, статурою та магією. І всі вони зараз дивляться на мене, паралельно вітаючись із Ластером. Я і забула, що він заступник.

   - Ці всі хлопці проходять розвідку. Ти не сильно від них відстала і адем Лонтерей настояв на тому, щоб не чекати на наступну групу. Ти їх швидко наздоженеш. Будуть якісь проблеми, лиш скажи, - тихо сказав він, та я думаю, почули всі.

   - Дякую, дем Олінмдер.

   Я направилась до вільного ліжка у самому кінці намету. Схоже, хлопці тут довго, тому що я відчувала від одних лише їхніх поглядів себе голою. Тяжко буде.

   Сіла на ліжко і повернулась до виходу. Ластер помахав мені на прощання рукою і зник із намету. Всі хлопці, як по команді струнко, зірвались і підбігли до мене, наперебій питаючи хто, де, як і чому.

   - Стоп! – не витримала. – Давайте по одному.

   Хлопці замовкли. Першим взяв слово молодий світловолосий хлопчина, декількома роками старший за мене:

   - Як вас звати?

   - Єва Драгана.

   - Адептка Драгана, як ви домоглись, щоб вас віддали на навчання в розвідку? Це адем Лонтерей вам допоміг? – слово взяв інший, трохи старший хлопець.



Gnito Inko

Відредаговано: 14.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись