Дракон в Архонії

Розділ 9.

Всі викликали свою зброю і запхали у підготовлені піхви. Ми стали по парах і перемістилися до ще одного лісу. Десь далеко було чути шум битви, проте тут було темно і тихо. Нічні світила сховані за густими хмарами, природа була на нашому боці, бо що краще для розвідника за темряву?

Ми знову розбилися по парах і почали рухатися в сторону бази ворогів. В якийсь момент перед нами постав невидимий бар’єр, втім, ми могли через нього пройти. Значить тут вже артефакти не працюють. Добре, що Нічний Дракон не артефакт, лише він мені гріє душу в цьому похмурому, вигорілому і мертвому лісі.

- Тепер потрібно проходити по деревах, - прошепотів мені Дрейк, який йшов зі мною. – На землі ми легка здобич і створюємо сильний шум, а крони нас зможуть сховати.

Я кивнула йому. Перевертень подивився на небо і через кілька ударів серця переді мною стояв великий тигр, який доставав мені до грудей. Якби він став на задні лапи, був би вищий за мене на три голови, як мінімум. Жаль, що я так само не можу перетворитися зараз на дракона і полетіти. Дрейк провів пухнастим хвостом по руці і стрибнув на дерево, я по слідувала його прикладу. Благо, цей ліс був старий, крони дерев величезні, а гілки широкі. Можна не боятися звалитися з нього. Так ми пробиралися близько години часу, коли неочікувано Дрейк зупинив мене.

Він вернувся в людський облік і показавши мені мовчати, кивнув на низ. Я прислухалася і почула, як десь далеко хтось йшов. Під важкими кроками ламалися гілки, створюючи у абсолютній тишині сильний звук. Люди, а їх було двоє, наближалися. Дрейк витягнув із кишені метальні кинджали, вказавши мені на мачете. Я його також витягнула і ми спустились на нижню гілку дерева, виглядуючи. За кілька хвилин перед нами з’явилося двоє магів, які спокійно йшли, оглядаючи територію. Дрейк показав мені, що коли вони будуть під нами, перерізати їм горло. Якби це було в інший ситуації, я би посміялася із його міміки і рухів. Спочатку він тикав пальцем вниз, під нами, потім показав ліву руку і два, що означала, що мій маг другий, той що лівіше і в кінці провів рукою по своєму горлу. Я кивнула і продовжила дивитись. Як тільки вони пройшли місце під нами, ми з перевертнем, не зговорюючись, стрибнули за спини ворогів і не давши їм опам’ятатися, перерізали горло. Ну, я перерізала, а Дрейк запхав метальний ніж в горло і прокрутив його. Обм’якле тіло навалилося на мене, але я встояла.

- Потрібно їх сховати, - прошепотів хлопець.

Ми положили їх під дерево і закидали листям та гіляками. Виглядало як невелика кучугура, яка не викликала підозри. До місця призначення, яке ми досягли ще через годину, більше ніхто нам не попадався.

З іншими ми зустріли вже тоді, коли перед нами була ворожа база. Двоповерхова будівля, схожа на ратушу, дуже гармонійно вписувалася у цей похмурий пейзаж. Гострі шпилі наверху, маленькі заґратовані віконця, солдати, які невпинно ходили взад-вперед, їх тут було безліч. Внизу, зліва від будівлі, за великим столами сиділи маги і гренделі, правда, окремо. Шум від них розходився сильний. Вони реготали, щось викрикували, деякі навіть затіяли бійку між собою.

- Там, з правого боку на самому куті є невеликі двері, через які можна зайти всередину, - прошепотів Дайрон, коли ми всі сиділи і спостерігали за базою.

- Звідки такі розвіддані? – запитала я.

- Тут тримали Анфарвола. Він тоді зміг сам втекти і невелику частину будівлі ми знаємо. Можливо вони і поміняли місце знаходження полонених, але вони не знали, кудою він втік, тому, думаю двері на місці.

Після того, що я почула, мені стало стидно за свою поведінку, за те, що накричала на Олексу. Але що було, того не змінити. Вернуся, обов’язково вибачуся перед ним.

- А якщо їх там немає? – запитав Злат, на що Алестер посміхнувся.

- Імпровізуємо.

Ми вичекали, поки вартові будуть йти в різні сторони, щоб нас не помітили і знов по двоє рушили до бази. Першими там опинилися Алестер із Валентайном. Вони стояли, прижавшись до стіни. Із нашого боку їх було прекрасно видно, але ні зверху, ні від магів, що п’ють, їх не видно. Дальше пройшли ми із Дрейком і в кінці, Злат з Дайроном. Двері піддалися легко, тому я зробила висновок, що вони тут самовпевнені ідіоти, раз так погано захищають периметр, але нам це як раз на руку.

Ми стали біля дверей і прислухалися: зверху над нами ходила з дюжина магів, вистукуючи своїми чоботами по кам’яній долівці. Знизу також чулися кроки. А ще, ми почули кроки недалеко від себе. Алестер показав всім розбігтися і сховатися, поки вартові не минуть. При небезпеці без шуму вбити. Хлопці поховалися хто де: хтось в нішу, хтось тихо прочинивши перші ліпші двері, сховався там.

Ми із Златом забігли на сходи, які вели вниз, темрява нам сприяла, тому ми зачаїли.  Але ми аж ніяк не думали, що вартові повернуть на сходи. Троє магів: двоє спереду і один за ними, йшли прямо на нас. Ще чуть-чуть і вони би нас побачили. За їхніми спинами я побачила Дайрона. Він відраховував пальцями, тримаючи напоготові метальний ніж. Три, два, один. Перевертень метнув ніж і в ту ж мить ми зі Златом кинулися до інших двох, перерізаючи їм горло. Кров бризнула на мене, заліплюючи очі, але я знову вистояла із обм’яклим тілом в руках. До мене підійшов Алестер і, закинувши мертвого на плечі, поніс разом з іншими їх в ту кімнату, де він ховався.

Від першого вбитого було менше крові, хоча це через те, що я була за його спиною. І все ж, я відчувала, як із підборіддя на землю стікає чужа кров, як вона повільно висихає на моєму обличчі та шиї, стягуючи шкіру. Відчуття не найприємніше.



Gnito Inko

Відредаговано: 14.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись