Діти сказали

вся версія

Дітиська зібрались. Зібрались, щоб слово своє мовити.
Багато їх було тих малих: хлопчаки й дівчатка, юнаки та юнки, радісні й не дуже, серйозні та шибайголови. Різні, словом…
Найсміливіший з них зробив крок вперед та почав свою мову:
- Ви, смішні, дорослі! До сліз аж смішні! Ви вчите нас любити, хоча самі ані граму не вмієте цього.
- Вчите нас поваги, хоча самі зневагу народжуєте та примножуєте, - слідом мовило якесь руде дівча.
- Вчите нас бути чесними, хоча самі забрехались по самі вуха. Хочете, щоб ми мислили, але спинили цей процес у собі, - посміхнувся хлопчик в окулярах.
- Мрієте, щоб ми сяяли, а самі потухли! – голосно й різко вигукнула дівчина-підліток.
- Хочете нас щасливими зробить, але ж не може бути щасливою дитина в нещасливих батьків.
- Ха! Піклуєтесь про чистоту своїх домівок, але наш загальний дім брудните, занедбуєте та обгиджуєте, - продовжила наступна дитина.
- Ви говорите про мир, але війни усім своїм життям здійснюєте. Війну з життям, війну ззовні та війну в собі. Війну з собою…
- Кажете, що не любите нашого крику, але самі кричите!
- Ви вчите нас, але самі є добрячими неуками…
- Знаєте, двояко якось, дорогенькі! - з жалісною посмішкою, витримуючи паузи, сказав той, що й почав цю мову… - Лише разом, віддзеркалюючи один одного, ми можемо ось це змінити. Разом. По-іншому ніяк!
Нарешті діти це сказали….



OMukha

Відредаговано: 01.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись