Душа дракона

Розділ 18

Стіл ломився від апетитних страв, а в шлунку у Джин голод завивав немов вітер в дірявому глечику, але тільки лише вона потягнулася до рум'яного шматка запеченого м’яса, як одночасно її погляд піймав очі володарки, а Варон при цьому напружився всім тілом. Сьогодні Джин була особливо сприйнятлива до драконівських почуттів - вона одразу зв'язала цих двох. І не дарма.

- Всіх благ, Вароне, - вкрадливий голос самки дракона, пролунав дуже небезпечно, кожен волосок на тілі Джин при цьому здибився, породжуючи в ній почуття сліпого відчаю. - Наданим мені правом, я наполягаю, щоб ти, Варон, приділив мені час для вирішення важливих питань. Між нами ще не все залагоджено, і це більше не терпить зволікань! - вона не зводила з нього своїх прекрасних величезних зелених очей. Обличчя самого Варона Джин не бачила, хоча відчувала страшенне невдоволення свого владики.

З його губ не злетіло ані звука. Піднявшись, суворо звівши брови на переніссі він похмуро кивнув володарці слідувати за ним.

Джин зловила на собі короткий зацікавлений погляд Барки , і по цим драконівським очам, дівчина встигла помітити, що в деякі таємниці Варона Барка все-таки був присвячений .

- Хто вона йому? - злетіло з її язика швидше, ніж вона могла подумати.

- Дружина, - ошелешив її Барка.

- Уже ні, - пробурчав Норм, пославши Барці повний докору погляд. - Питати про неї Варона - все одно що дмухати на вогонь, - пояснив Норм збентеженій дівчині. - Не випускай вітер, і тоді твоя душа не зігнеться від бурі. Це зрозуміло?

- Мені ясно інше – все, що тут діється не просто так. До всього, що буде з нами відбуватися покладена рука Атавана. ... Він обізнаний про слабкості кожного з вас. Варона вже немає поруч з нами ...

Норм скочив так різко, що якби Барка її не притримав - Джин би перекинулася з лавки. Владику Норма трясло від обурення - адже того, кого він побачив, він ненавидів найбільше у світі. Свого рідного брата!

- Диви, кого до нас занесло з вічних крижин - ізгоїв! - гордовито кинув наблизившийся до нього родич. І по розгорнутим плечима і міцно стисненим кулаком - було видно, що ні той ні інший не проти хорошої бійки.

- Ходімо звідси, прошу вас, це до добра не доведе, - пробурмотіла Джин, потягнувши за руку Барку. - Норм, твій гнів як раз їм на руку! Піддасися - і програєш! Сліпа лють слабкий помічник!

Проте даремно вона намагалася звернутися до його розуму. Дракон Норма вже був зациклений на поєдинку.

- Слабкість - це втекти! Я краще здохну, ніж поступлюся йому! - гаркнув Норм.

Вони не стали чекати чим закінчитися ця сутичка, яка одразу збудила  бенкетуючих владик, які взялися скандували то одне, то інше ім'я, підбадьорюючи забіяк.

Барка все ж спробував вивести Джин із зали, поки дорогу їм навмисно не перегородила компанія бравих підпитих чоловіків.

- А що півні теж літають? - один з них штовхнув Барку в плече. - Або твого дракона склепали з різних частин? Хоча яка різниця, в краю хуртовин цієї красоти все одно ніхто не бачить! - владики навмисне сипали отруйними шпильками, жартуючи над занадто запальним Баркою.

Але за поглядом, розкритої перед нею души Барки, Джин зрозуміла - занадто пізно, що це і є його слабка сторона. Гарячкуватий Барка не міг зносити образ - він одразу шукав спосіб як помститися кривдникам. І як правило, таким способом виявлявся мордобій. Тому його і спровадили до Сторожової вежі на перевиховання. Яке природно нітрохи його не змінило. Бо Барка не збирався ламати свою натуру, і зараз, все, що в цю мить заполонило його душу - це бажання застосувати силу, пожинаючи цією силою чужий біль!

Охопивша Джинджер паніка погнала її геть із замку, почуття, що Атаван ось-ось наздожене її - дихало їй прямо в потилицю. У замку було занадто багато владик, щоб в цьому натовпі можна було відчути Варона. Але вона пам'ятала його слова, що служили для неї зараз останньою надією. Джин піднялася на самий верх кріпосної стіни. Тут на вершині гори в густих сутінках обривки пухких хмар вкрали усі обриси.

Ось з цього вечірнього туману і виринула сильна та гнучка фігура Атавана, немов загнати її на край скелі теж входило до його плану.

- Як по маслу. Все вийшло навіть легше, ніж я припускав, - розтягуючи слова, з хижою радістю простягнув Атаван, підходячи все ближче і ближче. - Ти ж не думала, що розлучилася зі мною надовго?

- Не приховую, я шалено вірила, що більше ніколи не побачу твою звірячу пику! - чіпляючись за каміння, відважно викрикнула Джин.

- Ну, і де ж ця Сіра Тінь? Здається, так називають цього ганебного злодія Варона. Чому ж його не хвилює доля його дрібнички?

- О, хто б говорив про безчестя, Атаван! Чи не вистачить слів, щоб я могла висловити своє презирство, свою гіркоту і порожнечу, яка розділяє нас з тобою. Тебе роз'їдає власна отрута, тому що Варон не такий як ти, навіть близько його тінь не пролягала поруч з тобою! Він благородний, чесний і великий. А ти швидше скрутиш собі шию, перш ніж станеш хоча б схожим на нього!

- Та невже ?! - презирливо хмикнув Атаван. - Гадаю, Варон навряд чи пробачив би тих чужинців, убий вони одного з його загону? Його витончена жорсткість зробила б куди далі, туди куди моєї тіні до нього дійсно не дістати! За своїх драконів він навіть готовий зневажити устої древніх, але люди для нього таке ж порожнє місце! - визвірився, Атаван навмисне наступивши на край її спідниці. - О, він такий шляхетний, що навіть задушив власного сина. А тепер давай, починай запевняти мене, що він чесний, тому що я готовий заприсягтися, що ти не бачила всієї правди в очах його дракона!



Лаванда Різ

Відредаговано: 08.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись